Премія як мотивація

Сама премія давно витрачена, але залишилось одне питання, про яке я хочу написати. Як позбавлення премії деяких категорій військовослужбовців дозволить впливати на них з… виховною метою, скажімо так.

На перший погляд виглядає ніби справедливо. Сторожам трансформаторних будок знімуть 30-ку, бо вони на неї начебто не заслужили. Хоча ми вже розібралися, що сторожі її таки отримують, а не отримують її воїни на навчанні.

Погроза позбавлення премії була чи не єдиною дисциплінарною санкцією щодо солдат. Догана страшить тих, хто має звання або амбіції щодо армійської кар'єри. А от пустий карман відчуває будь-яка людина. Існує стала практика, коли залежно від важкості “зальоту” з бійця одразу або після попередження знімають 30-ку або навіть 100-ню.

На кого страх перед такою санкцією може вплинути? На людину, що може більш менш контролювати себе. Тобто для залежного навряд це буде важливо. Залежність - це медична проблема і працювати з нею треба відповідно. Але, уявімо, для бійця що міг би випити, приклад побратима з 0 на балансі є мотивуючим фактором. Для людини хворої це не спрацює. Але для оточуючих - так.

Тепер чимало командирів позбавлені цього “мякого” але ефективного важелю впливу на особовий склад. Штрафи у нас незаконні (хоча нечесні на руку роботодавці до цього вдаються, але це інша тема). Тож без “покарання гривнею” залишаються варіанти “покарання бумажкою” або якісь інші нетривіальні методи впливу.

Тут писав про зміни в порядку нарахування цих премій
Тут писав про те, чому для усіх вигідно аби військові отримували багато