28 червня 2026 були 85-і роковини створення першої, оригінальної УПА (Поліська січ). Пізніше її збройно рейдернули бандерівці і придумали створення УПА двома роками пізніше. Ця сторінка історії невиправдано замовчується, вона не зручна для примітивної пропаганди. Але розуміння цих перепетій вкрай важливо для уявлення про всі складнощі й особливості українського національного руху.

Справа не в тому, що, мовляв, Тарас Бульба-Боровець був позитивним персонажем, а Бандера і Мельник — негативними. Бульба-Боровець і його люди не рідко колаборували з німцями, імовірно брали участь у злочинах проти цивільних, можливо і голокості. Але терор, розв’язаний проти них бандерівцями, мав політичне підґрунтя. Оригінальна УПА вважала себе армією без держави і визнавало формальну зверхність уряду УНР в екзилі, хоча фактично діяла самостійно. Але це була така символічність — прихильність тяглості української державності і її республіканській формі. ОУН же (обидві) не визнавали нічию зверхність, а в майбутню українську державу бачили однопартійною диктатурою. Бульба-Боровець наполягав на багатопартійності. Більш дієві бандерівці влаштували акцію проти Поліської січі УПА, когось убили, більшість перейшла на їх бік, сам Бульба-Боровець втік, а його дружину закатували до смерті.

В національно-визвольних рухах завжди присутні й емансипативні, й реакційні тенденції. Ми маємо їх вирізняти, плекати перші і бути обачними щодо других. Зрештою за підсумком Другої світової значна частина (колишніх) ОУНівців й самі відійшли від тоталітарної ідеології, сприйняла важливість питання соціальної справедливості, частина стала в опозицію до Бандери (який і сам вже був вимушений змінити деякі позиції). Але щодо якихось рефлексій стосовно репресій проти поліських партизан я нічого не чув.