Нова глава книги вже на сайті - мерщій читати!

Глава про об'єктивізацію і там є частина про Вазу, яку давні читачі мого блогу точно пригадають.
Ось як вона виглядає у книзі:

Уявімо, що я купила вазу. Вона гарна. Мені подобається її форма, колір, блиск на боці. Я ставлю її на видне місце, протираю від пилу, повертаю правильним боком до гостей. До мене приходять друзі. Я показую їм вазу:

«Подивіться, яка краса. Я сама її вибирала».

Мені важливо, щоб вони похвалили вазу. Але не тому, що вазі буде приємно. Ваза, наскільки мені відомо, не дуже страждає від нестачі компліментів. Мені потрібно, щоб похвалили мій вибір. Щоб сказали: «Ого, який у тебе смак». Або: «Ти так красиво облаштувала дім».  Ну хоча б: «Не кожен здатен знайти таку річ».

Ваза стає частиною мого образу. Я не питаю її чи зручно їй стояти саме тут, чи хоче вона бути в кімнаті, чи не надто холодно біля вікна, чи подобаються їй мої друзі, чи взагалі вона хоче бути вазою. Це ж ваза. Її завдання - стояти, бути красивою і не заважати. Якщо завтра я вирішу, що вона краще виглядатиме на кухні, я переставлю її на кухню. Якщо приїдуть гості, поставлю її у вітальні. Якщо мені набридне на неї дивитися, приберу до шафи. Якщо мені знадобиться місце на полиці, винесу в комору. Ваза не має права ображатися. Ваза не має права питати: «Чому ти переставила мене на кухню?» Ваза не має права сказати: «Мені не подобається стояти поруч із цим огидним кактусом». Ваза не має права піти до подруги.

А якщо вона раптом упаде зі столу й розіб’ється, я буду засмучена. Але не так, як була б засмучена через втрату близької людини. Я подумаю: «От халепа. Тепер треба купувати нову». Може, навіть трохи поплачу. Особливо якщо ваза була дорога. Але я не буду лежати поряд з нею на підлозі й думати: «Що вона відчувала в останню мить? Чи було їй страшно? Чи могла я врятувати її?» Це взагалі дивне питання щодо вази, правда?

А тепер уяви, що в його голові ти стоїш приблизно на тому самому місці. Ти красива. Ти розумна. Ти добре виглядаєш поруч із ним. Про тебе можна розповідати друзям. Тобою можна пишатися. Ти створюєш правильне враження. Але твоя внутрішня температура, твої страхи, твої плани й бажання його цікавлять тільки в тій мірі, у якій вони впливають на його комфорт. Поки ти стоїш красиво, мовчиш у потрібний момент і не заперечуєш, усе чудово. Але щойно ти починаєш говорити: «Я хочу інакше», у нього в голові виникає питання: «А якого дідька ваза має власну думку?»