📩Але ж неможливо мати заготовлені варіанти «допиту» на усі випадки життя. Чи це відбувається автоматично? Ви не думаєте що і як сказати, щоб пресанути сильніше?

🌼 Читала ваші коментарі під попереднім дописом і пригадалось щось мені таке, чим захотілося поділитися.

Тож, історія. Цього разу про жінку, щоб ви не думали, що нарцисами бувають тільки чоловіки. Бо я, знаєте, не одна така токсична феміна, нас ще є по світу.

Отож, один мій знайомий оженився, а потім спромігся розлучитися. Принаймні, він думав, що він розлучився. А вона так не вважала і продовжувала використовувати його по повній програмі: давала якісь доручення, користалася його хатою коли їй було треба (хоча він купив їй власну), ну і по багаторічній звичці виносила йому мозок на щоденній основі.

А потім у нього з'явилася дівчина. І у дівчини, як не дивно, не було за плечима досвіду спілкування з психопатами, проте був досвід дослухатися до своїх емоцій та реакцій. Тому її трохи, а потім все більше і більше шокували відносини с "колишньою".
Як приклад, під час телефонних розмов з колишньою мій знайомий вкривався холодним потом від стресу. А помітив він це тільки після того, як його дівчина звернула на це увагу. І був шокований. Бо його роками привчали не довіряти своїм реакціям та не звертати на них увагу. От він і не звертав, навіть коли тіло посилало йому вже навіть не натяки, а повноцінні сигнали🆘

І отут почалося цікаве. Чому я взагалі і згадала про цю історію у контексті питання "що і як сказати, щоб пресанути сильніше". Бо мій знайомий почав здогадуватися, що його колишня не така вже й жертва, а його колишні відносини не такі вже й райдужні, як він собі думав. І вирішив трохи відійти від них подалі, в тому числі припинити щотижневі вечері в нього вдома, та і взагалі забрати в неї ключі від хати.

А тут почалося прекрасне, бо колишня не хотіла втрачати такий смачний поживний шмат і перейшла до рішучих дій. Спочатку до тих, до яких привчала мого знайомого усі сумісні роки їхнього життя: скандали та звинувачення. Коли вона зрозуміла, що це більше не працює, бо мій знайомий перестав вислуховувати її по 45 хвилин і почав класти слухавку, вдалася до менш звичного. Почала давити на жалість і вдавати з себе жертву. Одним з прийомів було "ти так змінився, я відчуваю наче ми проходимо через розлучення вдруге, але тепер я втрачаю не чоловіка, а друга".

Можливість волати на тебе по 45 хвилин щодня - це, безперечно, дружба в наших очах. Можеш навіть не сумніватися. А те, що ти при цьому холодним потом вкриваєшся, так то твої проблеми.

А коли не прокатило й це, вона вдалася до "важкої артилерії" і стала наймилішою людиною у світі. Компліменти. Поради. А згодом - невеличкі прохання позичити те чи інше. Щось невеличке, якісь залишки, яких тобі не жалко.

Знайомий мій дуже тішиться і розказує як вона змінилася та у якому стабільному ментальному стані зараз знаходиться.

Так от.
Ми не міняємося. Ми свідомо міняємо поведінку, щоб повернути тебе у "правильне русло", де ми зможемо знову жрать тебе на повну силу. Навіть сильніше, ніж колись, бо ти маєш бути покараним за самовільне залишення стойла. Тож "можна позичити в тебе коробки для переїзду" - це не про коробки. Це про кордони, які будуть повільно продавлюватися знову, аж доки я не отримаю те, що мені треба. І твоє "та звичайно бери, вони мені не потрібні" - це не про твою доброту та щедрість. Для мене це знак, що можна надавити сильніше.

Це важко.
Але.
З нами не можна розслаблятися. Ніколи. Здавалося б - та бери ці коробки, що мені жалко, - але ніт. Це просто новий гачок.
Тож якщо вдалося вирватися з нашої пастки - не повертайся! І навчись казати "ні!" навіть якщо це про тричі пережовану гумку.

🌼Бережи себе!