Історія та пам'ять

ДЕНЬ ПОЧАТКУ ВЕЛИКОГО ТЕРОРУ

5 серпня роковини офіційного початку масових репресій 1937-1938 років відомих також як Великий терор.

Саме цього дня 1937 року наказ НКВС СРСР № 00447 набув чинності, підставою для нього було рішення Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року П 51/94 «Про антирадянські елементи». Це рішення проголошувало найбільші репресії з метою знищення усіх, хто на думку радянського керівництва не годився для майбутньої побудови комунізму. Її теоретично обґрунтував новий очільник НКВС Микола Єжов і відредагував особисто Сталін.

Наказом № 00447 запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією — на ув’язнення в таборах ГУЛАГу НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 людей, то у січні 1938 року він був збільшений до 83 122 людей. З проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.

Репресивна кампанія тривала понад 15 місяців і була офіційно припинена за постановою Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року, хоча репресії тривали й далі. В Україні протягом 1937-1938 років було засуджено 197 617 людей, із них на смертну кару – 122 237.

Одним із символів тих страшних подій став Биківнянський ліс під Києвом. Це найбільше в Україні місце масових поховань жертв комуністичних політичних репресій. Тут співробітники НКВД закатували та вбили понад 20 тисяч людей.

Наслідками комуністичного терору 1930-х років в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.

Пам’яті Владислава Яковенка, позивний «СКАЛА»

Любив життя, свою сім’ю, країну і вірив у щасливе майбутнє

Владислав Яковенко «СКАЛА» народився 26 квітня 1999 року в селі Пологи Теплицького району Вінницької області.

Здобув фах машиніста шліфувальних установок у Національному університеті біоресурсів і природокористування України. Після цього працював в аграрній сфері. Мріяв про власний бізнес.

У листопаді 2022 року, як офіцер запасу, пішов на службу в ЗСУ. Після підвищення офіцерської кваліфікації, отримав в командування взвод в складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Брав участь в боях в районі Серебрянського лісу та на Куп'янському напрямку.

У 2024 році пройшов відбір до 140-го Центру ССО. Командував спеціальною групою.

Загинув Владислав 7 липня 2025 року в районі населеного пункту Садки Сумської області. У стрілецькому бою він зазнав вогнепального поранення і вісім годин боровся за життя. Похований в селі Бубнівка на Вінниччині.

Фото з: yakovenko.memorial.ua, сайту Книга Героїв, сайту https://requiem.army/

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

МІНІСТР З РОЗСТРІЛЯНОГО ВІДРОДЖЕННЯ

#ЦейДеньвІсторіїУкраїни

4 серпня (23 липня за старим стилем) 1878 року в містечку Ланцут у Королівстві Галичини і Лодомерії народився Антін Крушельницький — майбутній письменник, публіцист, педагог і міністр освіти УНР в уряді Бориса Мартоса.

Доля його родини стала одним із найтрагічніших символів покоління «Розстріляного відродження».

Крушельницький належав до кола галицької інтелігенції, яка в часи бездержавності відстоювала українську ідею. Закінчив філософський факультет Львівського університету, дипломну роботу писав під керівництвом Михайла Грушевського. Своїм учителем у літературі й політиці вважав Івана Франка та входив до заснованої ним Русько-Української радикальної партії.

Після поразки УНР емігрував до Відня, а 1928 року повернувся до Львова. У міжвоєнній Польщі українці зазнавали політики «пацифікації» та асиміляції. Під впливом радянської пропаганди про українізацію Крушельницький дедалі більше схилявся до соціалістичних ідей, які поширював, зокрема, на сторінках заснованого ним журналу «Нові шляхи». За це двічі потрапляв до польської в’язниці, а знайти роботу ні йому, ні його п’ятьом дорослим дітям було майже неможливо.

Перед родиною постало питання еміграції — до Канади чи Радянського Союзу. Обрали УСРР. Улітку 1934 року Крушельницькі переїхали до Харкова й отримали радянське громадянство. Та вже восени їх заарештували за сфабрикованими звинуваченнями у створенні «центру ОУН» та підготовці терактів. Першими, 17 грудня 1934 року, розстріляли синів Івана і Тараса. 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох були розстріляні Антін Крушельницький і його сини Богдан та Остап. За місяць поблизу Ленінграда стратили доньку Володимиру. Останній твір письменника — рукопис роману «Батьківщина» — НКВС спалило в червні 1941 року.

Про трагічну долю Антіна Крушельницького та його родини нагадує сьогодні наша рубрика «Історичний календар».

Пам’ятаємо.

Пам’яті льотчика, Героя України Данила Мурашка

Із найменш підготовленого льотчика швидко виріс у найсильнішого

Данило Мурашко народився 10 серпня 1998 року у Ніжині, на Чернігівщині.

Навчався в місцевому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою, в згодом в Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.

У 2020 році молодий лейтенант отримав розподіл в Миколаїв - в 299 бригаду тактичної авіації.

З початку повномасштабного вторгнення здійснив 137 бойових вильотів. Найменш досвідчений льотчика бригаді став найбільш вправним повітряним асом.

Данило знищив десятки одиниць ворожої техніки та сотні одиниць ворожої живої сили.. Неодноразово виводив авіаційну техніку з-під авіаційних та ракетних ударів противника.

Загинув у повітряному бою з російськими винищувачами 27 січня 2023 у районі Краматорська.

Посмертно нагороджений званням Героя України.

Вдячність Герою!

Фото з сайту АрміяInform

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Сьогодні минає 100 років від дня народження Павла Дорожинського – українського громадсько-політичного діяча, журналіста, редактора та одного з провідних представників української еміграції.
Усе своє життя він присвятив боротьбі за відновлення української державності, захисту прав українців і згуртуванню світового українства. Від рідної Тернопільщини, через вимушену еміграцію до Західної Європи та США – Павло Дорожинський невтомно працював задля незалежної України.

Про його життєвий шлях, громадську діяльність і внесок в українську справу у нашій каруселі.

Пам’яті молодшого сержанта Станіслава Гармаша (позивний «Konungr»)

Добровольцю навічно 30 років

Станіслав народився у Дніпрі 6 вересня 1995 року. У 2015 році заверив навчання в коледжі космічно-ракетного машинобудування. Продовжив здобувати інженерний фах в Національній металургійній академії.

Отримавши ступінь бакалавра пішов на строкову службу в Нацгвардію. Після демобілізації вирішив поїхати працювати до Польщі. Саме там його застало повномасштабне вторгнення.

З першим тижнів долучився до Сил оборони. Воював на Донеччині та Запоріжчині в складі 103 бригади ТрО. Загинув внаслідок обстрілу 25 листопада 2025 року поблизу села Барвінівка на Запоріжчині.

Слава і шана Захисникові!

Фото надала Анастасія Гармаш

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Пам'яті Героя України, головного сержанта Андрія Орлова (позивний «Сармат»)

Першим отримав звання Героя України за звільнення Херсона

Андрій народився 29 жовтня 1983 року в Полтаві. За освітою - викладач англійської мови. З 2006 до 2014 року працював в низці міжнародних компаній спеціалістом з навчання персоналу.

2014 році добровольцем пішов до батальйону Нацгвардії "Донбас", де прослужив два роки. Брав участь у боях в Маріуполі, Широкиному та Дебальцевому.

У 2016 році повернувся до Полтави. Працював перекладачем з англійської мови. Згодом виїхав працювати до Польщі.

Повномасштабне вторгнення застало чоловіка в столиці Іраку - Багдаді, де він за контрактом працював в приватній охороні. Чоловік майже зразу повернувся на батьківщину та долучився до 131-го окремого розвідувального батальйону.

Воював переважно на Херсонському напрямку. Він особисто підняв український прапор над будівлею деокупованої районної адміністрації у Снігурівці, а в січні 2023-го – на острові Великий Потьомкінський на ріці Дніпро біля Херсона. Нагороджений званням Героя України.

6 вересня 2023 року під час виконання завдань розвідки поблизу села Одрадокам’янка Херсонської області головний сержант Андрій Орлов отримав множинні поранення, внаслідок чого загинув.

Похований у Полтаві. Посмертно нагороджений Хрестом бойових заслуг.

Честь і слава Герою!

Тетяна Тиндик

За матеріалами: Суспільне Полтава, Зміст, Урядовий кур'єр, ВУЕ, Експрес

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Пам’яті історика, гранатометника Вячеслава Зайцева

На війні захиснику допомагала віра в родину

В'ячеслав народився у селі Іванівці на Запоріжчині. Закінчив історичний факультет Запорізького національного університету.

У березні 2014-го пішов добровольцем на фронт. За плечима мав строкову службу десантника. У 79-й аеромобільній бригаді Збройних сил став гранатометником. Разом із побратимами визволяв українські міста та села, пройшов із боями сотні кілометрів. Спершу був Чонгар на межі з анексованим Росією Кримом, далі - визволення Красного Лиману, Південний котел, Ізварине, Зеленопілля, рейд за Маріуполь, оборона Донецького аеропорту та Дебальцевого.

За бойові заслуги нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Після демобілізації В'ячеслав повернувся до історії. Очолював інформаційно-видавничий відділ Національного заповідника "Хортиця".

Займався підводною археологією: разом з однодумцями обстежили дно Дніпра, знаходили гарматні ядра часів російсько-турецької війни, речі із затонулих кораблів, зброю. Проводив онлайн-екскурсії, створив історичний блог. Очолював обласну організацію ветеранів АТО. Був депутатом Запорізької міської ради останніх двох скликань.

З першого дня повномасштабного вторгнення В'ячеслав знову став до армійських лав. Продовжував писати про важливі події країни, долучався до прямих ефірів, давав інтерв’ю, читав вірші прямо в окопах.

Про загибель В'ячеслава Зайцева стало відомо 5 жовтня.

Поховали В'ячеслава Зайцева у Запоріжжі. Там на його честь перейменували вулицю Лермонтова.

Вічна пам'ять Герою!

Фото: Євгеній Романов, Анатолій Волков, Фейсбук-сторінка Вячеслава Зайцева

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Пам’яті молодшого сержанта Костянтина Красільнікова (позивний «Генріх»)

«Я у війську заради українського майбутнього своїх синів»

Костянтин народився 28 червня 1967 року в Києві

Мав дві вищі освіти. Першу отримав в Київському політехнічному інституті, а другу - в Київському національному економічному університеті.

Був власником аудиторської фірми. У вільний від роботи час багато читав, обожнював займатись садівництвом. Любив піші прогулянки та плавання.

З початком повномасштабного вторгнення добровольцем долучився до 112-ї бригади ТрО.

Брав участь в обороні Києва. Згодом воював в Серебрянському лісі. В 2023 році його підрозділ перевели на Бахмутський напрямок.

Загинув 1 листопада 2023 року під час бойового завдання на Бахмутському напрямку, в районі населеного пункту Кліщіївка.

Похований у Києві на Лісовому цвинтарі.

Вічна світла пам’ять та шана Герою!

Фото з сімейного архіву та побратимів

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

106 років тому розпочалося формування Української військової організації – підпільної структури, що продовжила боротьбу за незалежність після поразки
Перших визвольних змагань.

Чому 30 липня вважають днем постання УВО та яку роль у її становленні відіграв Євген Коновалець – розповідаємо у нові каруселі нижче.