МІНІСТР З РОЗСТРІЛЯНОГО ВІДРОДЖЕННЯ

#ЦейДеньвІсторіїУкраїни

4 серпня (23 липня за старим стилем) 1878 року в містечку Ланцут у Королівстві Галичини і Лодомерії народився Антін Крушельницький — майбутній письменник, публіцист, педагог і міністр освіти УНР в уряді Бориса Мартоса.

Доля його родини стала одним із найтрагічніших символів покоління «Розстріляного відродження».

Крушельницький належав до кола галицької інтелігенції, яка в часи бездержавності відстоювала українську ідею. Закінчив філософський факультет Львівського університету, дипломну роботу писав під керівництвом Михайла Грушевського. Своїм учителем у літературі й політиці вважав Івана Франка та входив до заснованої ним Русько-Української радикальної партії.

Після поразки УНР емігрував до Відня, а 1928 року повернувся до Львова. У міжвоєнній Польщі українці зазнавали політики «пацифікації» та асиміляції. Під впливом радянської пропаганди про українізацію Крушельницький дедалі більше схилявся до соціалістичних ідей, які поширював, зокрема, на сторінках заснованого ним журналу «Нові шляхи». За це двічі потрапляв до польської в’язниці, а знайти роботу ні йому, ні його п’ятьом дорослим дітям було майже неможливо.

Перед родиною постало питання еміграції — до Канади чи Радянського Союзу. Обрали УСРР. Улітку 1934 року Крушельницькі переїхали до Харкова й отримали радянське громадянство. Та вже восени їх заарештували за сфабрикованими звинуваченнями у створенні «центру ОУН» та підготовці терактів. Першими, 17 грудня 1934 року, розстріляли синів Івана і Тараса. 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох були розстріляні Антін Крушельницький і його сини Богдан та Остап. За місяць поблизу Ленінграда стратили доньку Володимиру. Останній твір письменника — рукопис роману «Батьківщина» — НКВС спалило в червні 1941 року.

Про трагічну долю Антіна Крушельницького та його родини нагадує сьогодні наша рубрика «Історичний календар».

Пам’ятаємо.