Post #3257
793
#ЦейДеньвІсторіїУкраїни
13 листопада 1708 року, за наказом Петра І, московські війська під командуванням Олександра Меншикова захопили й знищили гетьманську столицю Батурин разом з цивільним населенням міста. Ця трагедія стала реакцією на звістку про перехід гетьмана Івана Мазепи й козацької старшини на бік шведського короля Карла ХІІ – ворога московитів у Північній війні, що тривала з 1700 року.
Петро І сприйняв це як смертельну зраду. Його наказ був однозначним – знищити Батурин і показати всій Україні, що чекає на тих, хто наважиться кинути виклик Москві. Російське військо у складі 20 тисяч драгунів і 5 тисяч піхоти під проводом Меншикова рушило до гетьманської столиці.
Батурин був однією з найукріпленіших фортець України того часу. Його оточували земляні вали, рови та дубові палісади, а в самому місті було 40 гармат. Гетьманську столицю захищав сердюцький полк – особиста охорона Мазепи – та понад 7 тисяч козаків, на складах було достатньо пороху й провіанту.
Очолили оборону Батурина наказний гетьман Дмитро Чечель та генеральний гарматний осавул Фрідріх Кенігсек. На пропозицію московитів скласти зброю козаки відповіли, що радше загинуть, ніж віддадуть столицю. Перші штурми показали, що Батурин так просто не взяти. Місто мало всі шанси вистояти і дочекатися приходу Мазепи зі шведами, але все обернулося інакше.
Основною причиною трагедії в історіографії вважається зрада наказного полковника Прилуцького полку Івана Носа, який виступав за капітуляцію перед московитами, а тому був заарештований до майбутнього суду, але через свою людину, козака Соломаху, виказав таємний хід у фортецю агресорам.
Однак чернігівський історик, мазепознавець Сергій Павленко на підставі аналізу величезної кількості документів припустив, що падіння гетьманської столиці могло мати іншу причину.
За його версією, командування московського гарнізону, який із Батурина українці виманили у тому ж 1708 році, добре знало, де розташовані вилазки та потаємні ходи Батуринської фортеці. І саме московські командири, які приєдналися до Меншикова, підказали йому цей шлях. Під покровом ночі 13 листопада російські війська пробралися за мури міста і почали різанина, яка тривала два дні.
Меншиков наказав не залишати в живих нікого, ні жінок, ні дітей. Їх убивали шаблями, кололи багнетами, заганяли в будинки й церкви і палили живцем. Пожежа, яка охопила місто, знищила палац гетьмана, церкви, унікальну книгозбірню та колекцію зброї.
Найстрашніша смерть чекала на захисників фортеці – живих четвертували, колесували, садили на палю, вигадували інші катування. Тіла вбитих розіп’яли на хрестах і на плотах пустили річкою Сейм, щоб застерегти інших від підтримки Мазепи. Дмитра Чечеля привезли до Глухова і колесували перед Петром І.
За даними Сергія Павленка, жертвами Батуринської різанини стали 5–7 тисяч цивільних і 6–7,2 тисяч військовиків, разом 11–14 тисяч батуринців, сердюків і козаків.
В російській історіографії батуринська трагедія досі подається як справедлива помста за «зраду» гетьмана Мазепи. Події ж сучасної російсько-української війни підтверджують, що надмірна жорстокість є не винятком, а звичною поведінкою російських агресорів, і цей почерк не змінюється століттями.
Докладніше про причини і наслідки батуринської трагедії читайте в нашій рубриці «Історичний календар».
13 листопада 1708 року, за наказом Петра І, московські війська під командуванням Олександра Меншикова захопили й знищили гетьманську столицю Батурин разом з цивільним населенням міста. Ця трагедія стала реакцією на звістку про перехід гетьмана Івана Мазепи й козацької старшини на бік шведського короля Карла ХІІ – ворога московитів у Північній війні, що тривала з 1700 року.
Петро І сприйняв це як смертельну зраду. Його наказ був однозначним – знищити Батурин і показати всій Україні, що чекає на тих, хто наважиться кинути виклик Москві. Російське військо у складі 20 тисяч драгунів і 5 тисяч піхоти під проводом Меншикова рушило до гетьманської столиці.
Батурин був однією з найукріпленіших фортець України того часу. Його оточували земляні вали, рови та дубові палісади, а в самому місті було 40 гармат. Гетьманську столицю захищав сердюцький полк – особиста охорона Мазепи – та понад 7 тисяч козаків, на складах було достатньо пороху й провіанту.
Очолили оборону Батурина наказний гетьман Дмитро Чечель та генеральний гарматний осавул Фрідріх Кенігсек. На пропозицію московитів скласти зброю козаки відповіли, що радше загинуть, ніж віддадуть столицю. Перші штурми показали, що Батурин так просто не взяти. Місто мало всі шанси вистояти і дочекатися приходу Мазепи зі шведами, але все обернулося інакше.
Основною причиною трагедії в історіографії вважається зрада наказного полковника Прилуцького полку Івана Носа, який виступав за капітуляцію перед московитами, а тому був заарештований до майбутнього суду, але через свою людину, козака Соломаху, виказав таємний хід у фортецю агресорам.
Однак чернігівський історик, мазепознавець Сергій Павленко на підставі аналізу величезної кількості документів припустив, що падіння гетьманської столиці могло мати іншу причину.
За його версією, командування московського гарнізону, який із Батурина українці виманили у тому ж 1708 році, добре знало, де розташовані вилазки та потаємні ходи Батуринської фортеці. І саме московські командири, які приєдналися до Меншикова, підказали йому цей шлях. Під покровом ночі 13 листопада російські війська пробралися за мури міста і почали різанина, яка тривала два дні.
Меншиков наказав не залишати в живих нікого, ні жінок, ні дітей. Їх убивали шаблями, кололи багнетами, заганяли в будинки й церкви і палили живцем. Пожежа, яка охопила місто, знищила палац гетьмана, церкви, унікальну книгозбірню та колекцію зброї.
Найстрашніша смерть чекала на захисників фортеці – живих четвертували, колесували, садили на палю, вигадували інші катування. Тіла вбитих розіп’яли на хрестах і на плотах пустили річкою Сейм, щоб застерегти інших від підтримки Мазепи. Дмитра Чечеля привезли до Глухова і колесували перед Петром І.
За даними Сергія Павленка, жертвами Батуринської різанини стали 5–7 тисяч цивільних і 6–7,2 тисяч військовиків, разом 11–14 тисяч батуринців, сердюків і козаків.
В російській історіографії батуринська трагедія досі подається як справедлива помста за «зраду» гетьмана Мазепи. Події ж сучасної російсько-української війни підтверджують, що надмірна жорстокість є не винятком, а звичною поведінкою російських агресорів, і цей почерк не змінюється століттями.
Докладніше про причини і наслідки батуринської трагедії читайте в нашій рубриці «Історичний календар».
- 💔 20
- ❤ 4
