#ЦейДеньвІсторіїУкраїни

Його з дитинства оточував світ високої культури, музики, мистецтва, слова. Батько – письменник, перекладач, літературний критик, міністр народної освіти УНР в уряді Бориса Мартоса. Мама – акторка театру «Руська бесіда», учениця Марії Заньковецької. Дружина – відома піаністка. Брати і сестра теж усі отримали вищу освіту, стали науковцями, поетами, музикантами, журналістами. І все життя боротися за право бути собою.

120 років тому 12 листопада 1905 року народився Іван Крушельницький, талановитий письменник, перекладач, мистецтвознавець і графік, старший із синів Антіна Крушельницького. Трагедія цієї родини – яскравий приклад трагедії української інтелігенції в умовах бездержавності.

Він любив мистецтво в усіх його проявах і тонко його розумів. Юнацькі пріоритети сформувалися у Відні, де закінчив гімназію і вступив на філософський факультет Віденського університету. Потім перевівся до Карлового університету в Празі, під час навчання в якому як вільний слухач відвідував Академію мистецтв, театральну школу, підтримував тісні зв'язки з культурними осередками Європи. Знайомився з новими течіями у західноєвропейській літературі, театральному та образотворчому мистецтві, сам почав писати вірші, чудово малював, коли повернувся на Галичину, в Стрию викладав рисунок в приватній українській гімназії, там же організував театральну школу.

Українство стало для родини Крушельницьких великим даром – і важким хрестом. Польська влада, яка після завершення Української революції 1917-1921 років остаточно утвердилася на Галичині, докладала максимальних зусиль для асиміляції українців, знищення української ідентичності, так званої «пацифікації». У 1927 році Івану Левицькому за його популяризацію українства була висунута підозра в протиурядовій діяльності з позбавленням права викладати в гімназіях. А через два роки його заарештували за зберігання нелегальної літератури і ув'язнили у Львівській тюрмі Баторія.

В цей час на підрадянській Україні ширилася політика українізації: масово видавалися книжки, діяли літературні об’єднання, творив театр «Березіль» Леся Курбаса, розвивалося українське кіно. У 1930 році в Харкові у помпезно було відкрито Будинок «Слово», куди заселили всіх письменників. У 1932-му році Іван Крушельницький та його сестра Володимира приймають рішення переїхати в Харків, прийняти громадянство УРСР, якій вся родина щиро симпатизувала, і там жити і творити в ім’я України.

Івана Антіновича прийняли з відкритими обіймами, виділили квартиру в тому ж таки модернізованому і розпіареному будинку «Слово». Через два роки його прикладу послідували і батьки та молодші брати з родинами.

Це була фатальна помилка – на той час маховик сталінських репресій почав набирати обертів. У ніч з 5 на 6 листопада 1934 Івана Крушельницького разом з братом Тарасом заарештовує НКВД за звинуваченнями «у підготовці терористичних актів проти працівників радянської влади». 1 грудні в Києві Івана і Тараса Крушельницьких, разом з Григорієм Косинкою, Костем Буревієм, Олексою Влизьком, Дмитром Фальківським (усього – 28 імен) виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР під головуванням Василя Ульріха засудила до розстрілу. Невдовзі вирок було виконано.

У 1937 році радянська влада також розстріляла Антіна Крушельницького та трьох його дітей – доньку Володимиру та синів Остапа і Богдана.

За деякими даними, Івана Крушельницького таємно поховали в одній із братських могил на Лук'янівському цвинтарі, місце поховання не збереглося. 14 січня 1958 року був реабілітований.

Дізнатися більше про трагічну долю Івана Крушельницького і подивитися його рисунки можна на сайті УІНП в розділі «Історичний календар».