ФУНДАТОРУ УКРАЇНСЬКОГО МУЗЕЄЗНАВСТВА ІЛАРІОНУ СВЄНЦІЦЬКОМУ 150 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

7 квітня 1876 року в селі Буськ (нині Львівська область) народився Іларіон Свєнціцький, мистецтвознавець, мовознавець, етнограф, один із фундаторів українського музейництва та багаторічний директор Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. Він став однією з ключових постатей у збереженні та осмисленні української культурної спадщини першої половини ХХ століття.

Походив із родини священика. Попри волю батьків, які бачили його майбутнє в теології, отримав фізико-математичну освіту у Львівському університеті, був слухачем історико-філологічного факультету Петербурзького університету, докторську дисертацію з лінгвістики захистив у Відні.

Чи не головним чинником у становленні його професійної діяльності стало знайомство з митрополитом Андреєм Шептицьким, який запросив Свєнціцького працювати до Церковного музею у Львові.

У 1905 році Свєнціцький очолив музей і фактично з нуля почав впорядкування його колекції, яка на той час налічувала біля трьох тисяч вісімсот пам’яток. Завдяки його сподвижницькій діяльності музей за декілька років перетворився на одну з найважливіших культурних інституцій України і в грудні 1909 року був перейменований на Національний музей. У 1913 році митрополит офіційно подарував музей українському народові.

Свєнціцький системно збирав і досліджував пам’ятки українського іконопису, стародруки, рукописи, твори декоративно-ужиткового мистецтва. Він одним із перших почав науково осмислювати українське сакральне мистецтво як окреме і самобутнє явище, доводячи його європейський рівень і глибоку традицію. Значну увагу приділяв питанням вивчення мови, історії культури та етнографії. Вів активну наукову й організаційну діяльність, публікував праці з історії мистецтва, брав участь у культурному житті Галичини. За пропаганду “мазепинських ідей” був заарештований 6 червня 1915 року та депортований до росії. Повернувся до Львова у березні 1918 року.

Помер Іларіон Свєнціцький у 1956 році у Львові. Його життя стало прикладом служіння українській культурі: завдяки його подвижницькій праці було врятовано й збережено тисячі унікальних пам’яток.

Сьогодні його ім’я пов’язане передусім із становленням українського музейництва та дослідженням національного мистецтва, а створений за його участі музей залишається одним із провідних осередків культури в Україні.