Підвал Сета

Купляти собі книги, звісно, дуже емоційно й цікаво, але отримувати щось новеньке від Сема — окремий вид задоволення 🙂‍↕️

Писати вранці тепер відчувається майже однаково до того, як і вночі 

Ловлю сказ, коли читаю коментарі по типу «чому тут не зробити інакше?», «було б краще написати, що персонаж зробив отак, а не так, як написано», «чому він усміхається, а не посміхається?», «ці слова "нелюдські"».

Цю підбірку «мені подобається вами написане, але я б написала/написав інакше...» можна продовжувати, мабуть, без кінця і краю.

Давно збирався написати на цю тему пост, однак, як воно часто трапляється, слова «вилетіли».

Скажу найголовніше: конструктивна критика — добре та корисно. Це можливість побачити «дірку» і шанс «залатати», аби в майбутньому не зламати ногу на тому ж місці.

Просто критика, де під гейт потрапляє кожнісінька метафора, слово, рух і думка персонажа, а часом і вам особисто прилітає за «неправильне бачення ситуації» — табу.

В підсумку: важливо навчитися відрізняти конструктивну критику від деструктивної. Ще більш важливо — не дозволяти чужим думкам і баченню змінювати створені вами світи. І в жодному разі не відмовляйтеся від процесу через людей, які намагаються перебудувати ваше бачення під власні уявлення.

P.s. ну і моє «улюблене»: тонна «конструктивної» критики й «а тут варто було б написати трохи інакше», з фінальним пострілом у голову «але ви гарно пишете»

А ще маю чудову цитату Кінга з того ж напрямку:

«Чи всі думки важать для мене однаково? Для мене ні. Якщо ви пишете головним чином для однієї людини, то раджу дуже уважно прислухатися до думки такої людини. І якщо почуте звучить резонно, то вносьте зміни.
Не можна впускати весь світ у свою оповідку, але можна — і треба — впустити тих, хто важить для вас найбільше»

ми ж всі бачимо, що зараз відбувається з книжковими полицями? замість сюжетів - суцільна порнографія, прикрита красивою обкладинкою.

я не проти пристрасті. я обожнюю, коли між героями іскрить. але коли весь "розвиток персонажа" - це опис його пресу (в кращому випадку) на 10 сторінок, а сюжету вистачило б на один абзац.. це не література. це фактично фастфуд, який залишає після себе порожнечу.

пристрасть має бути наслідком історії, а не її єдиним змістом.

пишеш і не хочеш стати автором "одноразового чтива"? 👇🏽

- шукай хімію в інтелекті. нехай твої герої спочатку зацікавлять один одного словами, думками, протистоянням цінностей. коли читач закохається в їхні душі, фізична близькість стане для нього справжнім вибухом, а не просто механічним процесом.

- напруга - це очікування. найкращий секс у книзі - це той, якого ще не сталося і можливо не станеться, але який відчувається в кожному подиху героїв. вчись тримати цей ритм.

- сенс понад усе. якщо з твоєї книги прибрати всі інтимні сцени й після цього сюжет розвалиться - значить, сюжету не було. перевір свій текст на міцність.
#workshop

Неодноразово бачу метафору «напруга була такою густою, що повітря можна було різати ножем»

І все б нічого, я сам подібним кілька разів «грішив», але цього різання ножем аж через край.

Вигадаймо нову потужну метафору

Мене пройняло це дивовижне осяяння: дивишся на людину, знаєш її певний час і присутність вже здається звичним ділом, але раптом здається, ніби побачив цю людину зовсім іншими очима.

Передісторія:

Я повернувся до роботи над історією про вампірів і відьом (і замість назви у мене «👽», та я в процесі).
Початок вийшов вельми проблематичним, бо мене «накрило» через завершений проєкт, публікацію альтернативки та створення плакатів для «В.З.П.», тож мені хотілося ревіти через сплутані навушники й випадково розсипану ложку кави.
Мене «штормило», я не міг працювати поки не вилив душу дорогому «співучаснику».
Після розмови направду покращало, робота пішла легше. Мені вдалося написати п'ять розділів, що після того емоційного шторму здається мені шикарним ривком вперед.

Сьогодні закінчив з хатніми справами й сів писати початок шостого розділу. Коли збагнув, що так званий перший етап позаду, відніс чернетку Алекові.
Він собі тихо лежав на дивані й читав написане.
Дочитав, відірвався від екрана, пропалив мене тим своїм звичним пильним поглядом, раптом сів і починає: «тату». Боже, Сете, це потужно! Так довго витримував між ними дистанцію, що це «тату» вибухнуло.

Він ділиться враженнями від тих шматків тексту, а я ловлю себе на думці, що без його допомоги в скрутний час цього «тату» не було б, як і повернення до роботи над «👽».

В підсумку: моя молодша версія завжди верещала, що розмови нічого не дають, і «виливати душу» немає ніякого сенсу.
Насправді все зовсім не так. Важливо говорити, важливо ділитися думками й хвилюваннями.
Ніяке спілкування, дружба чи стосунки не можуть будуватися на одних лише світлих, безхмарних днях

Ще кілька чіпких моментів з «Інерції»

Рідко читаю щось на Wattpad, але натрапив на збіса цікаву історію і хочу поділитися чіпким моментом, який однозначно опиниться у моєму блокноті чіпких моментів/цитат

Я не забув про соцмережі. No, no, no.

Новий reels 

Ми вичитали шістнадцять розділів «Із крові янгола» і дійшли до частини, яку я, мабуть, обожнюю найбільше.

Дочитав останній рядок розділу й кажу: тепер мені цікаво, чи зможу колись повторити подібне? Ідеї з'являються, але в процесі втілення ловлю блок і доводиться відкладати роботу, бо виходить безглузде ґвалтування тексту.
Алек відсувається від екрана й каже: чи зможеш повторити подібне? Ні.
Мовчить, мовчить, тоді каже далі: Сет, кожна нова «гора» змінює альпініста. Ти не зможеш написати щось подібне, бо наступні проєкти виходитимуть інакшими, глибшими. Дай собі часу.

І так, знаєте, в цьому щось є. Іноді картаю себе за цю неможливість виборсатися з синдрому «чистого аркуша», проте, озирнувшись назад на масштаби проєкту «В.З.П.» розумію, що творчому джерелу потрібен час на відновлення.

Словом, цим хотів нагадати, що від зайвого тиску натхнення не з'явиться (як і бажання робити будь-що інше).
Пам'ятайте про відпочинок і турботу про себе