Коли Залужного змінили на Сирського, мені не було чого сказати, бо на той момент я майже нічого не знав про організацію армії, і верхом мого уявлення про військо була робота на КП батальйону. Було дуже гірко, але аргументів я не мав, бо що я, старший лейтенант, взагалі розумію?

Коли прибрали Федорова, я знав уже набагато більше. Дещо, може, краще б і не знав — душа б так сильно не боліла. Але це знання привело мене до конкретного висновку: відбувається реакція та скочування в чобітний авторитаризм старої гвардії з її застарілими самовбивчими ідеями. Себто, старий казарменний стиль управління, неадекватний сучасній війні, бере гору.

Ми готуємось до масової мобілізації в Росії, але симетричні відповіді на неї та застосування класичних загальновійськових рішень тільки призведуть до зайвих втрат і болісних поразок. Варіант «набрати побільше людей і відправити їх як найскоріше в атаку» — НЕ РОБЕ.

Чим страшніший, численніший і тупіший є ворог, тим більш винахідливою має бути оборона від нього. Шагістика, відбивання ліжок, філософія підготовки a la «безобразно, но однообразно» не можуть і не мають бути відповіддю на нову загрозу.

Нам потрібна свіжа візія, позбавлена тяглості військових традицій, що тхнуть просякнутими потом портянками й тупою злобою начальників, які не бачили життя за межами казарми.

І чинне військове керівництво, посилене звільненням свого головного ідеологічного супротивника з міністерства, забезпечити нічого подібного не здатне.