Розкажу про цікавий кейс із перекладом роману Азімова «Фундація та Земля». Одразу зазначу, що в мене чудові відносини з видавництвом КСД зараз, і мова піде не про тодішню міскомунікацію, а про нюанси самого перекладу; однак тоді склалося так, що моя випускова редакторка звільнилася просто посеред проєкту, а до моменту, коли я зв’язалася з новою, редактура вже була готова, і ми не змогли дійти остаточної згоди щодо використання у перекладі займенників — у друк пішов не той варіант, який пропонувала я, але я насправді до цього дня не впевнена, чи існувало в цьому випадку ідеальне рішення.

Суть ось у чому: в ході сюжету герої прилітають на планету Солярія, нечисленні мешканці якої живуть дуже роззосереджено і мінімально контактують одне з одним, бо еволюціонували до гермафродитів і здатні самовідтворюватися. Відтак солярійці говорять про себе в середньому роді, буквально користуючись займенником «it», що спонукало мене перекладати його як «воно» з відповідним узгодженням у реченні - на кшталт «я вирішило» — там, де неможливо було в принципі уникнути вказівки на рід у вигляді теперішнього часу тощо.

В отриманому мною фінальному тексті редакторка замінила «воно» на «вони», керуючись міркуваннями про сучасне використання займенників небінарними особами. Логіка зрозуміла: «воно» в українській ніби як натякає на неживу річ (хоча я колись знала небінарну особу, яка цим займенником цілком користувалася). «Вони», на мою думку, цілком могло би спрацювати, якби не одне але, пов’язане з сюжетом самого твору: солярійці через власну самовідтворюваність є надзвичайними індивідуалістами. Вони зв’язуються одне з одним приблизно раз на рік, та й те вважають занадто частим, і сам займенник «вони», що натякав би на їх належність до якоїсь більшої спільноти, є для них образливим — це буквально ситуація «я, я, я, мені, мені, мені». На жаль, я так і не змогла переконати редакцію, тому саме варіант «вони» пішов у фінальний друк. З іншого боку, я розумію, що й моя версія не те щоб ідеальна, але інших займенників в українській мові не підвезли, треба працювати з тим, що є.

Знаю, що проблеми з займенниками та узгодженнями родів є і в перекладі сучасної квір-літератури. Наприклад, нещодавно я перекладала комікс, де авторка у післямові дякувала своїй дружині за підтримку; питання тільки в тому, що дружина - трансчоловік, що користується займенником «він». Відповідно, українською це речення звучатиме десь як «дякую моїй дружині, який підтримував мене», що йде проти наших граматичних правил, ну але такі сьогоднішні реалії, й мені дуже цікаво, якого остаточного рішення ми дійдемо з редакцією в цьому випадку.

Проте мені в будь-якому разі подобаються такі перекладацькі виклики, й цікаво, що роман 1986 року так незвично перегукується з сьогоденням. До речі, головні герої п’ятої «Фундації» забирають із собою з Солярії дитину-гермафродита (сьогодні ми назвали б її інтерсексом), яку вирішують виховувати як дівчинку, тож ігри з займенниками продовжуються й далі по тексту, але то вже інша історія.

P.S.: срачі щодо квір-літератури розводити в коментарях не дозволяю, будьте чемні, будь ласка.