Я уявляю, що в призначений час Герман чекатиме мене біля під’їзду. Але не встигаю до нього спуститися – він дзвонить у двері, і до квартири впливає розкішний букет, а за ним – батько моєї донечки.
Тося одразу біжить на звук дверей. Сьогодні вона не ховається за моїми ногами, а крокує просто до Германа, дивиться на нього знизу вгору й лепече: «тато, тато».
– Ти диви, – шепоче мама, поки я ставлю квіти у вазу, – як причепурився. Точно тобі кажу: він на всі сто впевнений, що рибка вже клюнула й він її підсік. Залишилося витягти на берег – і справа в кишені. Тобто – в ліжку.
– Мамо! – шиплю на неї.
– Ох, Лідко… Хоч би дурниць не наробила. Презервативи хоч узяла?
Читайте роман "Не чекай мене": https://booknet.ua/book/ne-chekai-mene-b452965