– Боїшся залишитися зі мною наодинці? – Герман не сміється, але кутики губ усе-таки ледь сіпаються вгору. – Я не кусаюся й умію тримати себе в руках. Хоча це не завжди легко дається.
– Не бачу потреби розмовляти саме у квартирі, – стою на своєму, але вже не так упевнено.
Герман має рацію – у мене немає підстав бачити в ньому хтивого маніяка. Але й довіри до нього немає. А ще до мене нарешті доходить, що я зовсім неправильно визначила цю зустріч як побачення. І від цього стає гірко.
Схоже, я – дурепа, яка розмріялася і знову набудувала собі повітряних замків. Нічого мене життя не вчить.
Читайте роман "Не чекай мене": https://booknet.ua/book/ne-chekai-mene-b452965