Чоловіки вітаються, тиснуть один одному руки, плескають по плечу. І лише тоді Вова помічає мене. Спочатку ковзає по мені очима, потім повертається й уважно дивиться. Невже я так змінилася, що він не одразу мене впізнав?
– Опа. Лідко, це реально ти?
– Привіт, – відповідаю стримано.
Він розглядає мене надто відверто й настирливо. Під його поглядом мені моторошно, нічого доброго він не віщує. І водночас я відчуваю задоволення – нехай дивиться, якою я стала.
– Очманіти, – каже Вова, просканувавши мене з голови до ніг і звертаючись до Германа. – Треба ж. Ти таки з Капустіною…
Герман трохи міцніше стискає мою долоню.
– Вов, – застерігає.
– А я що? Радію за людину.
– Не напрошуйся.
– Справді радію, – невинно додає Бородін. – Стільки в неї вклав – нарешті дивіденди отримав.
Герман миттю кам’яніє.
– Бородін…
Я навіть не розумію, про що йдеться, але це звучить дуже неприємно. Що означає – «вклав»? Він про Тосю? Чи мою сукню з прикрасами?
https://booknet.ua/book/ne-chekai-mene-b452965