linvi

Well, actually, as a matter of fact

#edit #jjk #nanami

він типу помножився на 0 бо втомився від мене?..(я його не перейминовувала)

Тепер Гвен не одінока

❗️Момент прильоту біля корпусів КНУБА.

Ми з Києва 👋 Надіслати новину

🤯Кадри з місця прильоту на Соломʼянці.

Ми з Києва 👋 Надіслати новину

Тепер зрозуміло чого було так гучно

#edit #jjk #itadori #yuji

А про відношення деяких українців до ВПО та як деякі кажуть " прієзжі " якось пізніше поговоримо

Можливо, це вже дуже особисте, але думаю, що настав час і мені розповісти про це детальніше.

І ще окремо про сам виїзд. На переправі, через яку ми виїжджали, ми простояли в черзі три дні(і це всього лиш переправа з одного берега на інший). І мені з родиною буквально дивом вдалося виїхати саме тоді, бо вже наступного дня цю переправу закрили. Антонівський міст на той момент був дуже небезпечним місцем для пересування, тому сам факт, що ми змогли виїхати, зараз для мене здається справжнім дивом. Ти просто стоїш у черзі й не знаєш, чи пропустять тебе сьогодні, чи працюватиме ця переправа завтра і чи взагалі матимеш можливість вибратися.

linvi pinned «Хочу розповісти і про себе бо я сама з Херсона. Я провела в окупації приблизно пів року — на ПРАВОМУ березі, у Херсоні, на Карантинному острові. І мені, якщо чесно, дуже пощастило. Я не застала тих жахів, про які зараз регулярно розповідають люди, які пережили…»

І твоє житло вже частково знищене.
Речей, які ти залишив, може не бути.
Місця, куди ти хотів повернутися, можуть більше не існувати такими, якими ти їх пам'ятаєш.

І найстрашніше — там залишаються твої спогади.

Дім. Дитинство. Родина. Місця, які ти знав усе життя.

І все це буквально поховане там.
Тому коли я бачу розмови про окуповані території, я дуже добре розумію, чому люди з Херсона так зляться, коли про це говорять лише хвилями.
Бо для когось це новина на тиждень.
А для когось — бабуся, яка досі залишилася на лівому березі.
Для когось — дім, до якого вже чотири роки немає можливості повернутися.
Для когось — люди, яких викрали й катували.
Для когось — місто, в якому досі живуть люди, про яких майже ніхто не говорить.

Я прожила в окупації лише приблизно пів року і, слава Богу, не застала найстрашнішого, що пережили інші. Але це не означає, що мені важко зрозуміти, чому про це потрібно говорити.
Мені просто пощастило.
І я дуже хочу, щоб про окуповані території не згадували тільки тоді, коли там стає настільки страшно, що це вже неможливо ігнорувати.
Бо якщо звідти немає новин — це не означає, що там усе нормально.

Іноді це означає лише те, що люди вже навіть не мають можливості розповісти, що з ними відбувається.

Бо мовчання на окупованих територіях означає що якийсь період тебе не вб'ють за те що ти говориш про рідну Україну.

Хочу розповісти і про себе бо я сама з Херсона.

Я провела в окупації приблизно пів року — на ПРАВОМУ березі, у Херсоні, на Карантинному острові. І мені, якщо чесно, дуже пощастило. Я не застала тих жахів, про які зараз регулярно розповідають люди, які пережили окупацію та навіть після неї. У нас було відносно тихо. Але «відносно тихо» не означає нормально.

Ціни на продукти росли просто неймовірно швидко. Поступово в місто зайшла рос. валюта. На засоби гігієни, жіночі прокладки, бритви, памперси, шампуні ціни були в рази вищі. Я досі пам'ятаю велику пляшку Head & Shoulders, яка коштувала близько тисячі гривень. Для людей просто не було нормального доступу до необхідних речей.

У лікарнях працювало дуже мало людей, ліки теж ставали вдвічі-втричі дорожчими. Здавалося, що звичайне життя просто поступово розвалюється на очах.

На Карантинний острів вів фактично один міст, через який проходив блокпост.
І всі гадали, навіщо росіянам той острів, але МІЙ острів, став просто притоном на закинутому заводі для рос. техніки.
На блокпостах можна було стояти годинами. Перевіряли телефони, чати, фотографії, багажники — шукали будь-що «проукраїнське». Знайомі розповідали, що чоловіків і навіть жінок із татуюваннями могли змушувати роздягатися майже до гола, бо окупантам могло здатися, що татуювання якось пов'язане з Україною.

Мого хрещеного тоді викрали приблизно на два тижні. Його допитували, морили голодом, вибили зуби, бо вирішили, що він може бути пов'язаний із ЗСУ. Найстрашніше, що на той момент він навіть не був військовим.
Зараз він захищає Україну.

При цьому я дуже добре пам'ятаю і зовсім іншу сторону окупації — доброту наших людей.
На острові була кафешка B.V.S. (і мені не передати словами як я сумую за їхньою випічкою та тортиками, такого смаку вже не буде ніколи), яка працювала ще до війни. Під час окупації вона фактично перетворилася на маленький пункт допомоги. Люди пекли хліб, знаходили необхідні речі, на свій страх і ризик їздили за товарами та завозили їх на окуповану територію.

Одного разу мама попросила мене знайти безлактозне молоко, бо в неї непереносимість. Я прийшла туди й запитала, чи є воно. Мене спитали, кому потрібно. Я сказала, що мамі. І вони віддали мені ОСТАННЮ пачку молока.
Зараз це може звучати як якась дрібниця. Але в окупації такі речі запам'ятовувалися дуже сильно. Бо ти розумієш, що люди навколо тебе самі майже нічого не мають, але все одно намагаються допомогти іншому.

Навіть коли на самому острові було відносно тихо, ми дуже добре чули, як обстрілюють Чорнобаївку та інші міста й села поруч.

І ще одна річ, про яку мало говорять, — наскільки це самотньо.
Коли твої родичі, друзі та знайомі один за одним виїжджають, ти буквально сидиш цілими днями в чотирьох стінах. Ти не знаєш, скільки це триватиме. Не знаєш, чи зможеш завтра купити їжу. Не знаєш, чи буде зв'язок. Не знаєш, чи побачиш ще людей, яких любиш.

Я виїхала з окупації, але моя бабуся залишилася на ЛІВОМУ березі.
Востаннє я бачила її 24 серпня, коли вона їхала від нас назад на лівий берег.
А прабабусю та дідуся я востаннє бачила ще приблизно на Новий рік 2021 року.
Вони досі залишаються на окупованій території.
І от це відчуття невідомості нікуди не поділося. Ти просто не знаєш, що з людьми там відбувається. Нещодавно окупанти знову проводили свої незаконні «вибори». Бензин та інші речі продають за талонами й «на одні руки». Ціни величезні.

А коли люди намагаються виїхати, це теж не просто «сісти в машину й поїхати».
Ти не знаєш, чи не вб'ють тебе по дорозі на неокуповану територію. Чи не натрапиш на міну в сірій зоні. Чи не зупинять на якомусь блокпості. Чи не почнуть катувати, бити або ґвалтувати. Ти просто їдеш і не знаєш, чи доїдеш.
А ще — що ти забираєш із собою?

Нам хоча б пощастило мати машину, навіть якщо вона була невеликою, і ми могли забрати якісь необхідні речі.
А в інших людей — одна валіза. Одна сумка. Все життя, яке ти можеш фізично винести з дому.

І ти їдеш із думкою, що це, можливо, на три-чотири місяці.
А потім проходить три-чотири РОКИ.

я жила в окупації нещасні пару місяців і, слава богу, не бачила всіх тих жахів. але мені просто повезло, в той самий час ці жахи прекрасно бачили інші. і вони досі продовжуються, багато територій в окупації з самого початку повномасштабного вторгнення.

тому, будь ласка, не мовчіть про окуповані території, те що звідти немає новин це не через те що там все нормально, там все жахливо і стає гірше з кожним днем, просто у людей навіть звʼязку немає аби про це повідомити.

Давайте поговоримо про те як про міста на кшталт Олешок не говорять, а якщо і говорять, то вже коли ситуація на грані. Про Олешки було відомо і раніше, це відбувається не місяць, не два, а більше. Звідкись же була інформація про те, що люди виживають на своєму врожаї, але говорити про це стали коли вже настають морози, і коли люди все менше мають можливості вижити. З 25 ТИСЯЧ людей там лишилось лише кілька тисяч. Херсонці знають про це вже ДАВНО. Інші-ні.

Окупована частина Херсону, про яку знають лише самі Херсонці, і про яку пишуть лише на місцевих каналах, і ні слова на інших, а люди то, забувають про це. Коли останній раз ви чули за катувальні для дітей, про те як стабільно бʼють по Херсонській ТЕЦ і люди можуть залишитись без опалення взимку, про дрони, які ганяються за людьми (те саме людське «сафарі») ? Про те, як після Каховки змінилась вся флора землі, як земля пропитується трупами і наступні 10 років там буде не можливо щось вирощувати? Це все нікуди не зникло.

Про все це згадують лише коли ситуація на грані, і коли стає зручно. В новинах згадують лише кілька великих міст, і не говорять масштабно та стабільно про окуповані міста що повністю відірвані від інтернету, і де москалі блокують будь-яку міжнародну допомогу мирному населенню, не пускають Червоний Хрест і влаштовують геноцид тишею. Там теж досі лишились люди, яких кинули на призволяще. Про яких забули, але вони досі боряться за життя.

Розмови про окупацію і жахи в ній проходить як «хвиля» тренду, про це поговорять тиждень, два. А далі що? Хто про це нагадає? Новини будуть інформувати? Хто надалі це буде поширювати, згадувати, що в цей момент відбувається, окрім слів «все так само погано» так само погано, але як саме? Що відбувається? Про це не говорять. Чому про щоденні жахи Херсону знають лише самі Херсонці? Завжди пишуть про Київ, але розповісти між цим і про Херсон не на часі, чи просто не хочеться? Або забулось?

Нам не дають достатньо інформації, важливе ігнорується, а більш зручне висвітлюється. Про Херсон я чую лише від друзів звідти, але аж ніяк не в новинах. А що інші люди, які не мають тих, хто їм розкаже? Люди залишаються в ілюзії, що все «більш-менш ок» поки великі ЗМІ мовчать.

Я заїбалась, що невідомо нічого. Хто знає, що відбувається в інших містах? Яке, там, сука пекло, про яке просто не говорять?

МАКСИМАЛЬНО ПОШИРЮЄМО
укр/англ
в окупованих Олешках також перебуває мінімум як 200 дітей, на їх юні роки припадає не лише війна, а й голод який ми маємо зупинити. росіяни відтворюють часи Голодомору, але вже у іншому столітті та в своєму новому стилю.
якщо світ закриває на це очі, чи можна тоді вважати штучний голод і геноцид чимось..нормальним?
ми маємо кричати про Олешки й про кожне подібне місто чи село, що так само перебуває в окупаційному тиску голоду, страху, зневіри.
без їжі та води доросла людина проживе 3–7 діб (в кращому випадку, якщо все ж доступ до води є 30-70 діб) а тепер уявіть як дітям?
з настанням морозів все може погіршитися. ми маємо діяти вже і зараз, маємо відкрити бодай один вхід і вихід в Олешки й своєчасно забезпечити мешканців міста всіма гуманітарними потребами.

in occupied Oleshky, at least 200 children are also trapped. their young years are marked not only by war but by hunger — and we must stop it. the russians are recreating the Holodomor, but in another century and in their own new style. if the world turns a blind eye to this, can engineered famine and genocide be considered… normal?

we must speak out for Oleshky and for every similar town or village that is likewise under the crushing weight of occupation — hunger, fear, and despair. without food and water, an adult can survive only 3–7 days (at best, if access to water is available, 30–70 days) — and now imagine what that means for children?

with the onset of frost, everything can get even worse. we must act now. we must open at least one corridor in and out of Oleshky and ensure the city's residents receive timely humanitarian assistance.

а тепер фонди\банки що спрямовані на підтримку міст і сіл Херсона, в тим випадку і Олешки:

🔵Благодійний фонд «КРИЛА ФУНДЕЙШН» - http://www.kryla.foundation/
і їх Допомога Лівому берегу - https://send.monobank.ua/jar/3CMT5VK45K
їх Допомога ДІТЯМ Херсону - https://send.monobank.ua/jar/qd7EnER7c
PayPal - kryla.cf@gmail.com

🟡Благодiйний фонд "Support Kherson" - https://support-kherson.com.ua/
Paypal - sup.kherson22@gmail.com
Приватбанк:
Код 44834913, МФО 305299

UAH 673052990000026002006817157

EUR 033052990000026002016808242

USD 373052990000026007006814423
Картка Приватбанку - 4246001004676536

🔵Благодійний фонд "Я - Херсон" - https://t.me/kherson_hub_ua
і там на каналі ви знайдете всі актуальні збори

🟡ГО Плурітон | Повернення з ТОТ та зони бойових дій - https://www.instagram.com/go_pluriton?utm_source=ig_web_button_share_sheet&stkn=ZDNlZDc0MzIxNw==
Допомога - https://l.instagram.com/?u=https%3A%2F%2Fsend.monobank.ua%2Fjar%2F5smUrdjLrQ%3Futm_source%3Dig%26utm_medium%3Dsocial%26utm_content%3Dlink_in_bio%26fbclid%3DPAcGRvZgJleHRuA2FlbQIxMQBzcnRjBmFwcF9pZA85MzY2MTk3NDMzOTI0NTkAAafaSF3BRY9hhSOwFVsv3RATNm7rZ20oJWS4pRcq1Uoih3pM0B52jYPp9cD0Gw_aem_VflxbFSQmNt0ZfBwIF95Qg&e=AUCFU2tGBwydAoRZsnUbyjqXJ92jeekxykhfHlEjPWjaKtbMJwd90uHDazT7vjLUT0NG7mtv-FCtPaBD3PtWzmYRDapjNyoarhZAG9aNfadObBC4IDGeCKFivCWQ6ed_l6SDrJA

НЕ МОВЧІТЬ, ДОПОМАГАЙТЕ

Передивляюсь купу разів і не уявляю насіко це харашо