Великою помилкою було не познайомитися з Барнзом раніше; цей гостроязикий англієць вводить мене в екстаз своїми вихилястими формулюваннями і просто шикарним колажуванням. Востаннє я відчував щось подібне ще читаючи Зебальда, хоч той і значно плиніший і спокійніший, але вони обоє, без сумніву, майстри композиції. Балдію і продовжую читати далі)
Це була чесна історія про втрату і життя після неї. Про сни і поїзди.
Вперше за довгий час я прочитав книгу на одному диханні. І насправді досі важко до кінця осмислити певні епізоди, гадаю ця історія зі мною на довго.
В центрі оповіді чоловік, який в наслідок трагічного випадку втрачає дружину і доньку. Але при цього продовжує жити і його життя нагадує дорогу в Дамаск яка ніяк не може закінчитися. Якось підсвідомо очікуєш, що от-от і має щось зламатися/змінитися, а воно триває попри все.
А ще це історія про повернення додому, про неможливість повернення. Про те, що все загоюються і відбудовується, але обов'язково стає іншим. Наведу буквально одну цитату, бо вважаю, що цю книгу варто прочитати і пережити особисто, без зайвих спойлерів:
Коли настане червень чи липень, на цій галяві виросте і зазеленіє трава. З попелу вже проростали десятки сосен заввишки десь пів метра. Ґрейньєр подумав про бідну Кейт і знову голосно мовив до самого себе: - Вона навіть до них не доросла
Мабуть ця книга добряче попала мені в настрій, бо я б не сказав, що вона якась феноменально цікава - радше дуже зважена і спокійна. У Шервуда Андерсона, як виявилося, дуже впізнаваний стиль оповіді і майже всі оповідання починаються за ідентичною формою. А взагалі на його тексти рівнялися Гемінґвей, Фолкнер і Буковскі, тому й не дивно, що його письмо видавалося знайомим.
Обов'язково читатиму його й надалі. Сподіваюсь в недалекому майбутньому також прочитати його роман в оповіданнях "Вайнсбурґ, Огайо".
Попри те, що перед прочитанням цієї книги я три чи чотири рази бачив її екранізацію, враження від цього абсолютно не зіпсувалися. Екранізація має дещо іншу оптику, змінені акценти. Натомість книга значно глибше, як на мене, розкриває наратора цієї оповіді - шерифа, який застарів для нового світу, нового порядку речей і нових злочинів. А взагалі то це вестерн з елементами детективу 🫣
У Маккарті є унікальний талант - всюди де ступає його нога, народжується беспросвітний морок і біблійна апокаліптика, незалежно від жанру в якому він працює. Чхати він хотів на традиції жанру і нормативну пунктуацію, до слова, теж)
Дай Боже сил і здоровля Максиму Нестелєєву, щоб нові переклади вічно похмурого Кормака продовжували з'являтися в українському перекладі
Мабуть найкращий книжковий клуб це той, в якому не треба зайвий раз ставити запитання чи направляти русло обговорення, бо розмова тече своїм плином - цей був саме такий)
Віан вміє зачарувати, розчарувати, розсмішити і розізлити, а нам вдалося все це успішно пережити і осмислити😅
Дякую всім хто долучився до обговорення! Нижче будемо обирати, що читатимемо далі😋
Ті, хто планують долучитися до обговорення Бориса Віана - радо запрошую за посиланням нижче у спеціалізовану групу, де ми разом домовимось про зручний для всіх день😋
