Мабуть ця книга добряче попала мені в настрій, бо я б не сказав, що вона якась феноменально цікава - радше дуже зважена і спокійна. У Шервуда Андерсона, як виявилося, дуже впізнаваний стиль оповіді і майже всі оповідання починаються за ідентичною формою. А взагалі на його тексти рівнялися Гемінґвей, Фолкнер і Буковскі, тому й не дивно, що його письмо видавалося знайомим.

Обов'язково читатиму його й надалі. Сподіваюсь в недалекому майбутньому також прочитати його роман в оповіданнях "Вайнсбурґ, Огайо".