Здається, мій геловінський ритуал пішов трохи не за планом
Голова гула так, ніби я вчора змішала текілу з екзорцизмом.
Я розплющила очі й побачила балдахінову стелю, чорні шовкові простирадла та ліжко, яке коштувало, мабуть, більше за мою квартиру.
А потім матрац поруч ворухнувся.
Спокійно, Неллі. Може, це собака. Величезний, вісімдесятикілограмовий пес, який сопе, як дорослий чоловік.
Я повільно повернула голову.
Поруч лежав незнайомий чоловік. Я бачила його профіль — темне волосся розсипалося по подушці, на чіткій лінії щелепи виділялась тінь ранкової щетини, й темні очі з таким насмішкуватим прищуром, що мені одразу захотілося перевірити, чи не померла я вчора.
Він поворухнув рукою. На пальці блиснула масивна обручка.
Я опустила погляд на власну руку. Така сама.
Чоловік підвівся й перевів погляд із моєї обручки на моє обличчя.
— Хто ти в біса така?
А я, між іншим, теж хотіла б це знати.
Читати тут: https://booknet.ua/reader/yak-vdm-viiti-zamzh-b460664?c=514