Я вириваюсь, намагаючись відштовхнути його, наполегливо бʼючи своїми кулаками в тверді, мʼязисті груди.

— Ти що здурів? Що ти твориш? Ідіот, — видаю йому, мало не задихаючись від злості, та моя реакція його тільки веселить.

Мир і не думає мене відпускати. Міцною гарячою долонею він стискає мене за талію, а іншою повільно рухаючись по спині, хапає за потилицю і тепер я остаточно опиняюсь в його руках. Кожен його дотик викликає в мене табун мурах, що безперервно гасають вздовж по всьому хребту.

— Цілую тебе. Мені здається, минулого разу тобі сподобалось,  — спокійно і безтурботно муркоче Мир.

— Тобі здалося. Не смій торкатися мене… І взагалі, здається, тобі є кого цілувати. Не огидно від самого себе? — випльовую кожне слово прямо в його губи. 

Мир дивиться на мене здивованим запитальним поглядом, а тоді закинувши голову ледь назад, заходиться хрипким голосним сміхом.

— Невже ти ревнуєш, дівчинко Кіро?  — питає грайливо, а в його очах пустотливо бігають бісики.

📖 Усі твої секрети
✍🏻 Лія Лісова