— Я сказала, що ми не зовсім правильно визначили душу. Тіло повернули, тут усе гаразд, можеш навіть не сумніватися, але от із душею виникли певні труднощі…
— Які труднощі, Ліореє? — його голос залишався рівним, але я раптом помітила, як уздовж пальців чоловіка почали повільно звиватися тоненькі пасма чорного диму.
Річковиця теж це побачила. Вона поспішно відлетіла трохи далі від берега й примирливо підняла долоньки.
— Не потрібно так нервувати! Зрештою, я ж повернула тобі живу дружину, хіба ні? Вона дихає, розмовляє, навіть сперечається з тобою, отже, нічого страшного не сталося!
— Ліореє!
Від того, як генерал вимовив її ім'я, мені захотілося негайно сховатися за найближчим деревом.
— Ти зараз поясниш усе до найменших подробиць, або я зроблю так, щоб наступні сто років ти не могла залишити цієї річки.
Маленька істота ображено надула губи.
— Який же ти невдячний! Без мене твоя принцеса досі лежала б на дні, а ти вже встиг би посваритися з усім імператорським двором!

Читай книгу тут