— Геть звідси, Нявкуне, — теж прошипів у відповідь незадоволено Руас, але кіт лише шикнув у відповідь і почав топтатися передніми лапами по ковдрі біля мене, демонстративно показуючи, що не збирається йти.

Руас скривився і гнівно поглянув на кота. Його хитрість і впевненість зникли, змінившись на роздратування, що заважало йому перевіряти мене своєю магією.

— Тобі пощастило, Золо, що я не терплю цього гівнюка, — сказав мені перевертень, вказавши пальцем на кота, і відступив на крок. — Він, нахабна тварюка, має такий же колір очей, як у мене! А я не люблю тих, хто мене копіює. Але хай уже! Я вже йду. Але це ще не кінець, Зола. Я ще не все зрозумів…

Він розвернувся і вийшов так само тихо, як і з’явився. Кіт ще трохи посидів біля мене, перебираючи лапками по ковдрі, і нарешті вмостився поруч, згорнувшись у клубочок.

Я відчула, що трохи починаю заспокоюватися, може, тому, що цей дивний кіт, який так безстрашно прийшов і, по суті, прогнав із моєї кімнати Руаса, дав мені зрозуміти, що я тут не сама?

— Дякую, Нявкуне, — прошепотіла я тихенько і обережно погладила його м’яку шерсть, а котик Нявкун стиха замуркотів, ніби заспокоюючи й заколисуючи мене.

І я нарешті вляглась і заснула…

👇👇👇
https://booknet.ua/book/nebezpechne-kohannya-alfi-b460416

*новий розділ щодня опівночі