Коли я, задкуючи, несподівано наткнулася копчиком на стіл і тихо скрикнула, вхопившись руками за стільницю, то на мить втратила переслідувача з поля зору. І він миттєво цим скористався, опиняючись надто близько.
— Все? — спитав, схиляючись до мене. — Набігалася?
Мої пальці ледь не до болю стиснулися на стільниці, коли його руки опинилися поверх них. Небезпечно близько. Карі очі пропалили поглядом, а теплий подих торкнувся губ, змусивши мене заціпеніти від шоку.
Невже намагається залякати, порушуючи всі можливі кордони?
І це б спрацювало, якби я три роки не переживала щось подібне від Валентина. Тільки зараз переді мною не він, і наміри у цього Шрама геть інші. Хоча я не знаю, які саме, але моє тіло його точно не цікавить. А це означає, що план залякування - провальний.
Натягнувши на обличчя посмішку, я хитнулася вперед і, не розриваючи зорового контакту, облизала нижню губу. Помітивши, що чоловік за інерцією опустив очі, прослідкувавши за цим жестом, задоволено фиркнула. А тоді, підтягнувшись на руках, всілася на столі, щоб опинитися з ним на одному рівні.
— Скажи чесно, ти ж мене викрав, бо я тобі сподобалася? — вкрадливо прошепотіла, звільняючи свої кінцівки з-під його ослаблої від здивування хватки.
А тоді простягнула їх, торкаючись футболки в нього на грудях, від чого бідолашний аж відсахнувся, геть забувши приховати емоції за маскою. Ну, а чого ти очікував, Шрамику? Що я гратиму за твоїми правилами, і не встановлюватиму власних? Дзуськи!
— Здається, ти геть не розумієш, де знаходишся, — невдоволено промовив чоловік, дивлячись на мене зверху вниз. — На території цього маєтку стільки потайних підземель…
Значить, все таки граємо у графа Дракулу?
— … що тебе тут поліція знайде лише після трупних хробаків.
— Фу, — скривилась, тицьнувши пальцем йому в груди. — Ти мене залякати хочеш, чи щоб я виблювала тобі на футболку?
Його очі звузилися, і я пропустила той момент, коли руки опинилися на моїх стегнах. Лиш скрикнула, коли мене різко потягнули вперед, втискаючи у тверде тіло. А коли він ще й нахилився, опинилася у дуже двозначному положенні, з розсунутими ногами, ледь не притиснута до клятого столу.
Дивлячись мені у вічі, він провів язиком по своїй нижній губі, і я, наче зачарована, не могла відірвати від цього очей.
Не дивись! Зажмурся! Ліпнину на стелі заціни… Та бляха!
— У цю гру можна грати вдвох, — сіпнувши бровою, нахабно осміхнувся. — Розблоковуй.
І, схопивши мене однією рукою за горлянку, іншою тицьнув під носа мій телефон. І коли тільки дістав?! Пальці на шиї стиснулися сильніше, майже перекриваючи доступ до кисню, і я таки дозволила собі запанікувати, дивлячись у темні очі навпроти.
— Цього разу без вибриків, — докинув, коли я тремтячими пальцями потягнулася до смартфона.
Та в мене якось у даній ситуації без притоку кисню і ідеї не формувалися… Що я могла зробити? Відгризти собі палець із відбитком?
Як тільки телефон з тихим клацанням розблокувався від мого доторку, пальці розтислися, а мене ледь не з огидою відштовхнули.
Відсапуючись та потираючи шию, з-під лоба спостерігала за тим, як цей ненормальний порпається в моєму смартфоні.
"Серце з попелу"
Автор: Тейлор Грін
Читай на Букнет!

https://booknet.ua/reader/serce-z-popelu-b423674?c=4579753&p=1