— Підійди ближче, крихітко. Я не кусаюсь, — його голос огортав мене в обійми.
Звуки серця відлунювали в кожній клітині тіла. Спробувавши не показувати, що насправді вирує всередині, я зробила крихітний крок назустріч. Він хоче цього так само, як і я. Немає сенсу опиратись. 
— Ми можемо більше не приховувати те, що давно на поверхні, — він притягнув мене до свого великого і гарячого тіла, і все на що я була здатна – це тихо зітхнути.

— А якщо нас тут хтось застане? — процепотіла, і з тремтячими віями від хвилювання підняла погляд. Сірі очі кричали голосніше за будь-які сказані слова. 
Йому байдуже.
— Так навіть цікавіше, Амі. 
— Амі? — здивовано запитала. 
Він нахилився і прошепотів так, що голос став ледь не оксамитовим. 
— Тобі більше подобається, коли я зву тебе “крихіткою”? Чи не так? 
Питання вдарило по голові. Надто відверто? Не думаю. Тим паче, коли я дозволяю йому скорочувати відстань між нами і торкатись волосся. 
— Ти така тендітна… — він важко видихнув мені в шию. — Боюсь зламати тебе. Але не знаю, чи зможу встояти перед бажанням. Ти пʼяниш мене. Крихітко.
Останнє слово розпалило пожежу в грудях. Я заплющила очі і зволожила губи в очікуванні щонайменше на поцілунок. 

— Майк, можливо, не зараз? Можливо, не тут? — з рота вилітали дурнуваті запитання, тим часом долоні забирались під багряну футболку лікаря. Він, здається, був зовсім не проти. 
— О боже, — єдине, що встигла прошепотіти, як його губи накрили мої. За секунду, він підхопив мене на руки і всадив на лікарняному ліжку. Я охопила шию руками і не могла відірватись від пухких губ. За дверима палати шуміли люди, кричали пацієнти, викликали по гучномовцю лікарів, але потім все змішалось в один загальний фон, який зник. Лишились лише звуки наших поцілунків і напружене дихання.

https://booknet.ua/book/mi-dagnoz-vn-b460254