Я завмираю. Перестаю дихати. Лук'ян стає позаду мене, кладе руку мені на живіт, притуляє до себе. Його щока ледь торкається моєї скроні. М'яко. Він так гладенько поголений, що шкіра м'яка-м'яка. Мимоволі притискаюся скронею тісніше, вдихаю на повні груди легкий, ненав'язливий чоловічий парфум з нотками морського бризу. В голові крутиться моментально.
Як же давно… Боже, не пригадую, коли востаннє мене так обіймав Альберт — ніжно і сильно водночас, не через почуття провини й не через бажання піддобритися. Мені бракувало таких обіймів — втішливих, надійних, тихих.
Лук'ян ледь нахиляє голову, лоскоче подихом моє вухо, а тоді ніжно торкається губами тонкої шкіри під мочкою. Я сіпаюся. Тремчу.
— Все добре, добре, — шепоче він. — Розслабся.
— Не знаю, чи зможу.
— Зможеш. Довірся мені.
📚ЧИТАЙТЕ РОМАН ТУТ📚: https://booknet.ua/reader/pd-sercem-v-serc-b436310?c=4741531&p=1