ꖅ «Kratos»

🛡Проти цькування військових з боку ТНУ.
🙏Збір на знак солідарності з Кракеном/він же Арей

Історичний Клуб «Хоругва» є спільнотою, де кожен стоїть один за одного.

Нещодавно проти нашого побратима Кракена / він же Арей — чинного військовослужбовця ЗСУ правого активіста та очільника Kraken Community і Kratos — розгорнулася кампанія цькування.

За цим стоїть ячейка ТНУ та її мнимий очільник Володимир ( публічна сторінка в ТГ @Nationalist192 ), які, прикриваючись націоналістичною риторикою, полюють на правих активістів та очільників медіаспільнот: збирають на них інформацію, а потім використовують її як інструмент тиску та шантажу.

Прикриватися націоналізмом, щоб збирати досьє на своїх же — ганебна практика, яку ми не збираємося замовчувати.
Ми завжди виступали й будемо виступати на підтримку та захист військовослужбовців. Що вже й казати про членів нашої спільноти та добрих друзів, яким ми особливо вдячні за підтримку правди — за те, що не повелися на маніпуляції та фейки, спрямовані на дискредитацію військового.

Особливо цинічним є «злиття» приватної інформації Кракена та даних про його родину. У роки повномасштабної війни подібні дії — це вже не просто інформаційна атака чи цькування. Це безвідповідальна гра з безпекою людини та її близьких, наслідки якої можуть бути найжахливішими.

Усвідомлюючи всі ризики подібних дій, члени ТНУ спочатку запросили нашого побратима Кракена до медіаспівпраці, а згодом почали системно збирати інформацію про нього та його родину.

Врешті з Кракеном на контакт вийшла дівчина, яка цілеспрямовано входила в довіру та сама ініціювала більш приватне спілкування.

Згодом уривки цієї переписки, разом з іншою інформацією про родину військового, Володимир — голова ТНУ — використовував як інструмент шантажу проти військового.
Пізніше зібрана інформація була злита у публічний простір, а проти Кракена висунули бездоказові звинувачення в нібито переслідуванні цієї дівчини.

Водночас на фото чітко видно: саме вона першою ініціювала зближення та приватніше спілкування.

У цьому контексті хочемо оголосити: усі необхідні заходи для забезпечення безпеки Кракена та його родини вже вжито.

Ми не дозволимо перетворювати особисте життя нашого побратима на зброю проти нього.

Сьогодні ми, члени спільноти, відкрито висловлюємо солідарність із нашим братчиком під Хоругвою — Кракеном. Хоругва це спільнота взаємопідтримки, де своїх не кидають.

Ми категорично виступаємо проти публічного цькування, наклепів і наговорів на українських героїв — тих, хто готовий захищати кожного з нас не словами, а власним життям.

Водночас закликаємо авторитетні праві спільноти звернути увагу на цей випадок. Ми переконані, що відповідальні спільноти належно відреагують на ситуацію та дадуть оцінку подібним діям.

Вдячні кожному, хто вже не промовчав. Хоругва пам’ятає своїх і не залишає братчиків сам на сам із цькуванням.

Окреме питання залишається до «ОП», «УІФ» та ще невеликої кількості спільнот, які не лише вирішили промовчати, а й відкрито долучилися до цькування військовослужбовця. Чи є для вас нормальним перебування в угрупованні відвертих ліворадикалів, які послуговуються антиукраїнською риторикою?

Також, слідуючи власному принципу — чин, а не слова, — братчик Кракен передає вітання кожному.

А «Хоругва» на знак солідарності з ним та іншими героями долучається до підтримки збору на потреби 4-го полку «Рейнджер» ССО.

За посиланням :
https://www.instagram.com/p/DdIw5Nat-b9/?stkn=MTAzeHozaHduYnlvZQ==

Підносимо молитву за нашого побратима Кракена та всіх українських військових. 🙏
Хоругва поруч — чином, молитвою й солідарністю.

Фото №1 — сторінка голови ТНУ Володимира (раніше публікувалась на каналі ТНУ у відкритому доступі)

Фото №2 — Telegram-канал ТНУ.

Фото №3 — ініціатива спілкування з боку дівчини.

Фото №4 — форма №5, що підтверджує статус Кракена як військового.

Фото №5–9 — приклади цькування Кракена з боку Володимира зокрема публічного. Окрім наведених матеріалів, також публікувалися дописи та поширювалася, за нашими даними, недостовірна інформація в адміністративних чатах.

⛨ @KhoruhvaKlub 🟥🟨

#НесемоХоругви

Вітаємо генерал-майора Михайла Драпатого із призначенням головнокомандувача Збройних Сил України!

Ярослав Стецько: безсмертна спадщина підпільника та світового діяча

Сьогодні наше націоналістичне середовище вшановує пам'ять одного з найбільш видатних та поважних політичних діячів, що відстоювали інтереси нашої Батьківщини як на рідній землі, так і за кордоном — Ярослава Стецька.

Ще з юності він присвятив своє життя націоналізму та боротьбі за свободу України від поляків та більшовиків. Це бажання крізь роки переросло в мету визволити не тільки рідну Вітчизну, але й усі інші народи від пригноблення совєцького імперіалізму. Ярослав Стецько був очільником ОУН(б), головою Антибільшовицького блоку народів, одним з ініціаторів створення Світової антикомуністичної ліги та Європейської ради свободи. Свідченням величезної поваги до нього з боку цивілізованого світу є той факт, що його особисто знали Рональд Рейган, Річард Ніксон, Джордж Буш, Чан Кайші, Франсіско Франко, Конрад Аденауер, Шарль де Ґолль та багато-багато інших світових лідерів та діячів

Попри підірване здоров'я в катівнях, таборах та тюрмах, Ярослав Стецько прожив 74 роки, до останнього подиху виконуючи обов'язок перед Українською Державою та поневоленими народами. Його ідеї й після смерті мають величезний вплив не лише на українську націоналістичну спільноту, але й на українське суспільство в цілому. Постулати Стецька глибоко вкорінилися як одні з основ вчення українського націоналізму та лишаються ними й донині.

Хто горить Ідеєю, може знаходити спокій свого сумління тільки у марші на вершини — її втілення у життя

Написав друг Перо.

Долучитись до руху «Kratos»

🇺🇦 Завтра на Майдані Незалежності в Києві відбудеться прощання з бійцем ДУК ПС Дмитром Меліховим — другом «Фашистом».

Дмитро долучився до «Правого сектору» ще під час Революції Гідності, був бійцем ГШР «Черепахи», згодом служив парамедиком у 3-й стрілецькій роті під командуванням друга Гонти.

16 квітня 2022 року він загинув під час виконання бойового завдання. На той момент Дмитро був командиром роти 3 ТГ 7 Центру спеціальних дій ССО ДУК.

Після деокупації місця загибелі тіло друга «Фашиста» восени 2022 року було доправлено до Дніпра. Після збереження зразків ДНК його поховали на Краснопільському цвинтарі як «невстановленого захисника». Лише цього року рідні та побратими отримали можливість гідно провести Дмитра в останню путь.

🕥 10:30 — чин прощання на Майдані Незалежності.

Прийдіть віддати останню шану воїну, який присвятив своє життя боротьбі за Україну. Вічна пам’ять і слава Герою!

День конституції: символ нашої державності та виклик для майбутнього.

Сьогодні, 28 червня, ми відзначаємо День Конституції України – одне з найважливіших державних свят, яке уособлює народний суверенітет, незалежність і юридичну правову базу країни. Прийняття Україною конституції 1996 року, самою останньою радянською республікою яка зробила це, стало справжнім актом народження сучасної української державності після століть хвороби бездержавності та десятиліть  більшовицького панування. Основний закон проголосив Україну суверенною, демократичною, соціальною і правовою державою, поклавши фундамент цієї держави.

Водночас чесний погляд на наш основний закон вимагає визнати історичну правду. Конституція України 1996 року значною мірою була переписана і адаптована з радянських конституційних традицій, насамперед з конституції УРСР 1978 року та загальносоюзних принципів. Багато формулювань, структура розділів, навіть окремі норми про соціально-економічні права несли на собі відбиток радянського законодавства. Це було очевидним ходом подій того часу, країна виходила з радянського минулого, перебуваючи в руках людей які не хотіли з цим майбутнім прощатися, людей комуністичного світогляду що були більшістю в тодішній владній структурі та залишилися видними діячами в подальші роки незалежності. Тому багато положень носили компромісний характер, поєднуючи зміни з елементами радянської правової спадщини.

Незважаючи на ці проблеми, конституція залишається головним легітимним фундаментом української державності. Саме вона пройшла з нами всі неспокійні сторінки цих 35 років, через Революцію Гідності, АТО 2014 та повномасштабне вторгнення 2022.

Наразі, як ніколи, важливо не просто святкувати, а працювати над її вдосконаленням. Політичне і моральне завдання та обов'язок українських націоналістів створити таку законну підставу української держави яка б служила національним інтересам та благоустрою цілої нації, захищаючи її права та гідність.

З Днем Конституції!

Долучитись до «Kratos» | наш бот зв'язку: @Ssich_bot

...В осягненню цієї мети [створення Всеросійської федерації] лежить запорука добробуту як всієї Росії, так і забезпечення економично-культурного розвитку цілого українського народу на міцних підставах національно-державної самобутности.

Глибоко переконаний, що инші шляхи були би загибелью для самої України, я кличу всіх, кому дорога її майбутність, тісно зв'язана з будучиною й щастям всієї Росії, з'єднатися біля мене і стати грудьми за захист України й Росії...

— з грамоти Гетьмана Павла Скоропадського до всіх українських громадян та козаків, 1918

Мало хто з критиків пана Скоропадського, особливо в його час, читаючи Федеративну грамоту, запитувався про передумови, що привели до оголошення цього документа перед народом України. Через особливе невігластво та радикалізм окремих таких елементів українського суспільства поширювалося таке обурення грамотою, що згодом воно стало приводом для початку повстання Директорії УНР.

​Але чому, попри все, з'явилася Федеративна грамота?

​Погляньмо на міжнародні обставини листопада 1918 року. Центральні держави, що підтримували незалежність Української Держави, програли Велику війну. Німецька імперія, під захистом якої від більшовиків перебувала Україна, вивела свої війська з Держави. Гетьманату потрібна була нова сила, яка б допомогла нам у захисті від Совєцької Росії. Безальтернативним виходом із цього становища залишалося звернення за допомогою до Антанти.

​Країни ж Згоди допомагати Україні як суверенній державі не бажали. А от як частині «Великої Росії» — будь ласка. Зі слів Антанти, звісно. Тож Гетьман був вимушений під тиском Заходу та обставин проголосити грамоту, яка згодом була названа Федеративною.

​Та слід зазначити, що ця майбутня федерація України та Росії була радше фікцією, а не реальною перспективою, адже не існувало тоді на просторах колишньої Російської імперії стабільної та централізованої влади, із якою можна було б домовлятися про якусь «федерацію».

​Що цікаво, Федеративна грамота пробудила найбільшу ворожість до Української Держави, як не дивно, серед проросійських сил. Читаючи грамоту, у них з’явилася думка: «Як так? Якісь малороси, які тільки недавно збудували щось подібне до держави, будуватимуть Велику Росію? Ще й якусь федерацію, де Мала Росія та Велика Росія рівні між собою?» Річ у тім, що в тексті грамоти вказується: Всеросійська Федерація має будуватися на основі вже збудованої та стабільної Української Держави. І, звісно, серед великоросів таке твердження викликало гнів.

​Але найбільш цікавою є реакція самої Антанти. Політично вона була позитивною, але де-факто допомагати Гетьманату Захід навіть не намагався, а прибулі війська Антанти виступали більше в інтересах білогвардійців, ніж Української Держави. Пояснюється це тим, що ідеологія Білого руху була більш зрозумілою для Антанти, а Гетьманат країни Згоди несправедливо сприймали як суто проєкт Кайзера.

​А що думав про можливу федерацію сам Гетьман? У «Спогадах» він дійсно висловлював сподівання на майбутній союз України та Росії. Але якщо уважно читати його погляд на цей союз, то можна зробити висновок, що пан Скоропадський використовує термін «федерація» некоректно, адже те, що він описує, називається конфедерацією двох суверенних держав. Та слід зазначити, що, окрім сподівання на [кон-]федерацію, Гетьман писав і про неможливість цього через зверхнє (м’яко кажучи) ставлення великороса до українця, яке не змінилося відтоді. А в еміграції він взагалі відрікся від ідеї союзу з Росією та виступав за повну незалежність Української Держави.

​Отже, які висновки з тих подій важливо зробити зараз? Перше: не слід покладатися на підтримку Сходу або Заходу, адже ніхто, крім української нації, не зацікавлений у незалежності України. Друге: не слід заради підтримки Сходу та Заходу йти на такі поступки, що загрожують (навіть фіктивно) національним інтересам та ідеям, адже в підсумку Україна вкотре в історії скотиться до катастрофи. До подібної катастрофи, яка сталася в грудні 1918 року, коли Україна перестала існувати як сильне державне утворення.

Написав друг Перо

Любов до Істини | «Kratos»