...В осягненню цієї мети [створення Всеросійської федерації] лежить запорука добробуту як всієї Росії, так і забезпечення економично-культурного розвитку цілого українського народу на міцних підставах національно-державної самобутности.
Глибоко переконаний, що инші шляхи були би загибелью для самої України, я кличу всіх, кому дорога її майбутність, тісно зв'язана з будучиною й щастям всієї Росії, з'єднатися біля мене і стати грудьми за захист України й Росії...
— з грамоти Гетьмана Павла Скоропадського до всіх українських громадян та козаків, 1918
Мало хто з критиків пана Скоропадського, особливо в його час, читаючи Федеративну грамоту, запитувався про передумови, що привели до оголошення цього документа перед народом України. Через особливе невігластво та радикалізм окремих таких елементів українського суспільства поширювалося таке обурення грамотою, що згодом воно стало приводом для початку повстання Директорії УНР.
Але чому, попри все, з'явилася Федеративна грамота?
Погляньмо на міжнародні обставини листопада 1918 року. Центральні держави, що підтримували незалежність Української Держави, програли Велику війну. Німецька імперія, під захистом якої від більшовиків перебувала Україна, вивела свої війська з Держави. Гетьманату потрібна була нова сила, яка б допомогла нам у захисті від Совєцької Росії. Безальтернативним виходом із цього становища залишалося звернення за допомогою до Антанти.
Країни ж Згоди допомагати Україні як суверенній державі не бажали. А от як частині «Великої Росії» — будь ласка. Зі слів Антанти, звісно. Тож Гетьман був вимушений під тиском Заходу та обставин проголосити грамоту, яка згодом була названа Федеративною.
Та слід зазначити, що ця майбутня федерація України та Росії була радше фікцією, а не реальною перспективою, адже не існувало тоді на просторах колишньої Російської імперії стабільної та централізованої влади, із якою можна було б домовлятися про якусь «федерацію».
Що цікаво, Федеративна грамота пробудила найбільшу ворожість до Української Держави, як не дивно, серед проросійських сил. Читаючи грамоту, у них з’явилася думка: «Як так? Якісь малороси, які тільки недавно збудували щось подібне до держави, будуватимуть Велику Росію? Ще й якусь федерацію, де Мала Росія та Велика Росія рівні між собою?» Річ у тім, що в тексті грамоти вказується: Всеросійська Федерація має будуватися на основі вже збудованої та стабільної Української Держави. І, звісно, серед великоросів таке твердження викликало гнів.
Але найбільш цікавою є реакція самої Антанти. Політично вона була позитивною, але де-факто допомагати Гетьманату Захід навіть не намагався, а прибулі війська Антанти виступали більше в інтересах білогвардійців, ніж Української Держави. Пояснюється це тим, що ідеологія Білого руху була більш зрозумілою для Антанти, а Гетьманат країни Згоди несправедливо сприймали як суто проєкт Кайзера.
А що думав про можливу федерацію сам Гетьман? У «Спогадах» він дійсно висловлював сподівання на майбутній союз України та Росії. Але якщо уважно читати його погляд на цей союз, то можна зробити висновок, що пан Скоропадський використовує термін «федерація» некоректно, адже те, що він описує, називається конфедерацією двох суверенних держав. Та слід зазначити, що, окрім сподівання на [кон-]федерацію, Гетьман писав і про неможливість цього через зверхнє (м’яко кажучи) ставлення великороса до українця, яке не змінилося відтоді. А в еміграції він взагалі відрікся від ідеї союзу з Росією та виступав за повну незалежність Української Держави.
Отже, які висновки з тих подій важливо зробити зараз? Перше: не слід покладатися на підтримку Сходу або Заходу, адже ніхто, крім української нації, не зацікавлений у незалежності України. Друге: не слід заради підтримки Сходу та Заходу йти на такі поступки, що загрожують (навіть фіктивно) національним інтересам та ідеям, адже в підсумку Україна вкотре в історії скотиться до катастрофи. До подібної катастрофи, яка сталася в грудні 1918 року, коли Україна перестала існувати як сильне державне утворення.
Написав друг Перо
Любов до Істини | «Kratos»