🤩🤩🤩🤩

— За що? – спитала я, піднімаючи на нього очі, повні сліз. — Що такого зробив мій батько, що мене хочуть вбити?

Даміан закрив очі, наче йому було боляче на мене дивитися. Він довго не відповідав.

— Чому ти мовчиш? – голосніше запитала я. — Чому ти не дивишся на мене, Даміан?

— Тому що я, блять, не можу дивитися на те, як ти плачеш, – грубо, з відчаєм відповів він, стиснувши щелепи. — Я знаю як зупинити кляту війну, але не знаю як зупинити твої сльози.

Я витерла свої щоки, і повторила питання:
— За що?

— Він вбив доньку голови албанського синдикату.

— Він вбив дитину? – шоковано запитала я, відчуваючи як починає сильно тиснути в грудях.

Я все життя жила в ілюзії. Я щиро вірила, що мої батьки були хорошими людьми. Але я нічого про них не знала…

— Їй було вісімнадцять, так само як і тобі зараз.

— І саме тому за заповітом ти мав мене забрати, як тільки я стану повнолітньою? Ви думали, що він чекатиме стільки років, щоб помститися? Чому він не зробив це одразу? Або після смерті моїх батьків?

— Тому що, в наших сімʼях є правила, Ребекка, – спокійно відповів Даміан. — І одне з ним спільне – ми не вбиваємо дітей. Навіть задля помсти.

Під крилом безжального ❤️