розділ 19. Безнадійно закохана🤩

— Я чудово знаю, про що говорю. Це ти не знаєш, що робиш. Стоїш там, як загублене цуценя. Хочеш, але боїшся. Маєш, але не береш, – її голос здригнувся, і я почув, як вона шморгнула носом. – Знаєш що? Мені це набридло. Я більше нічого не буду робити. Начхати. Це не мені… це тобі треба підрости, Островський. Тобі.

Вона мала рацію. Я справді не знав, що роблю. Ні тоді, коли погодився наглядати за нею, ні тоді, коли вперше відчув, що хочу її як божевільний. І тепер я стояв тут і слухав, як хтось маленький і сміливий говорить мені правду в обличчя. І дико злився на це.

Я натиснув на ручку. Двері піддалися на сантиметр. Достатньо зробити ще один крок, і все повернеться на свої місця. Залишиться лише дочекатися, коли закінчиться це співмешкання. І в цю мить усередині мене щось тріснуло. Я з розмаху вдарив кулаком в двері.

— Дідько, – прошипів я крізь зуби.

Різко розвернувся, і одним кроком подолав відстань до ліжка. Аліска сиділа, спершись спиною об стіну. Вона вже відкрила рота, щоб сказати щось ще, але я не дав. Я схопив її обличчя в обидві долоні, нахилився і впився в її губи.