KS 
Forwarded from Це солодке слово: «книги»|Марія Залевська|авторка
Я випросталась. Мене вже нестримно несло.
— Руйнуй, – сказала я. — Хочеш? Руйнуй. Роби з нею що завгодно, зрівняй з землею, постав хоч казино, мені байдуже. Я не вийду за людину, яку не знаю. Я не збираюся жити так, щоб тобі було зручно і вигідно. Якщо ти знищиш школу, це буде на твоїй совісті, не на моїй. Я спатиму спокійно.
Я сказала це і відчула пʼянку легкість. Ніби я скинула з плечей мішок. Наче вперше за багато років повітря дійшло до легень. Я навіть усміхнулась, сама від себе не очікуючи.
Батько мовчав. Довго. Так довго, що я вже подумала, ніби виграла цю сутичку, вперше в житті вийшла з-за цього столу переможницею. А потім він теж усміхнувся.
— Он як, – сказав він. — Значить, школа тебе не стимулює.
— Ні.
— Що ж. Я так і думав. У тебе її характер, — він повільно кивнув. — Гаразд.
Я вже збиралась відсунути стілець, вважаючи розмову завершеною, коли він знову заговорив:
— Твоя мати лежить на міському цвинтарі. На ділянці, яку купив я. Особисто я платив за землю, за пам'ятник із білого мармуру, за щомісячний догляд, за квіти, які там висаджують щовесни. Ти, мабуть, ніколи навіть не думала про це, правда ж?
Я застигла, не розуміючи до чого він веде.
«А потім він витер губи серветкою, поклав її біля тарілки, зробив це дуже повільно, розтягуючи драматичну паузу. І подивився на мене.
Дивився довго. Ковзав по моєму обличчю, по волоссю, по чорному светру, і я відчула, як усередині все стискається. Годинник у коридорі цокнув востаннє, і мені здалося, що навіть він зупинився.
— Дуже скоро ти вийдеш заміж, – сказав батько, і знову взяв виделку в руку, немов щойно не сказав нічого особливого.
Спершу я подумала, що не розчула. Слова прозвучали, але сенс не одразу дійшов до свідомості, наче мозок відмовлявся їх приймати.
— Що?
— Ти вийдеш заміж, – повторив він так само спокійно, навіть трохи роздратовано, наче я мала б одразу зрозуміти і не змушувати його повторювати очевидні речі. — Я вже знайшов для тебе хорошого чоловіка.»
Наші нові герої з Білокурої😍
АНОТАЦІЯ
— Цікаво, чому ж твій любий татусь мовчить, моя білокура принцесо?
Я різко подалася вперед і вихопила пістолет з кобури на його поясі. Він навіть не встиг зреагувати, як я направила дуло на його пах.
— Бо ти викрав не ту доньку, придурок, – прошипіла, зводячи курок.
Він — її викрадач. Вона — донька його ворога. Між ними не повинно бути нічого, крім ненависті.
Але що робити, коли ненависть починає нагадувати бажання?
This post (sticker, poll or similar) has no web preview. Open in Telegram