Як середньовічний союз привів португальців в окопи Фландрії

Чи може договір, укладений за доби лицарів і довгих луків, вплинути на рішення держави вступити у війну танків, кулеметів та отруйних газів? У випадку Португалії та Першої світової відповідь — так, хоча стародавній союз був лише одним із кількох чинників.

9 травня 1386 року англійський король Річард II і португальський король Жуан I уклали Віндзорський договір, який проголошував дружбу та взаємну підтримку двох корон. Йому передували англо-португальські угоди 1372–1373 років, тому союз був не одноразовою клятвою, а частиною тривалого політичного зближення. Сьогодні його часто називають найстарішим чинним дипломатичним союзом у світі.

За наступні століття союз неодноразово підтверджували й пристосовували до нових обставин. Він пережив зміну династій, виникнення колоніальних імперій і перетворення Британії та Португалії на конституційні держави. Навіть після повалення португальської монархії 1910 року республіканський уряд не відмовився від традиційних відносин із Лондоном.

Коли в серпні 1914 року почалася Перша світова війна, Португалія формально не оголосила нейтралітету, але й не вступила у війну. Британський уряд не поспішав залучати політично нестабільну республіку до бойових дій. Лондону було вигідно користуватися португальськими портами й колоніальними комунікаціями без необхідності переозброювати та утримувати ще одного союзника.

Натомість частина португальських республіканців прагнула приєднатися до Антанти. Участь у війні мала зміцнити міжнародне становище молодого режиму, об’єднати розколоте суспільство та гарантувати збереження колоніальних володінь. Ангола й Мозамбік межували з німецькими колоніями, тому збройні сутички в Африці розпочалися ще 1914 року — задовго до офіційного оголошення війни між Португалією та Німеччиною.

Вирішальна криза настала на початку 1916 року. Британський торговельний флот зазнавав втрат і водночас мусив перевозити величезні обсяги військ, продовольства та боєприпасів. У португальських портах від початку війни стояли десятки німецьких і австро-угорських торговельних суден, екіпажі яких не ризикували виходити в море.

Велика Британія звернулася до Лісабона з проханням реквізувати ці кораблі, посилаючись, зокрема, на давній союз. 23 лютого 1916 року португальська влада взяла під контроль приблизно 70–72 німецькі та австро-угорські судна в портах метрополії й колоній. Не всі вони перебували на річці Тежу й не всі були просто передані Британії: кораблі перейшли під португальський прапор, а частину використовували для потреб союзного судноплавства.

Німецький уряд розцінив реквізицію як ворожий акт. 9 березня 1916 року Берлін оголосив Португалії війну.

Для участі в боях у Європі сформували Португальський експедиційний корпус. Від 1917 року через нього пройшло приблизно 55 тисяч військовослужбовців. Вони отримали британську зброю та спорядження й зайняли ділянку фронту у Фландрії в складі британської Першої армії.

Умови виявилися важкими. Нерегулярні відпустки, проблеми з постачанням, окопні хвороби, вологий клімат і політична нестабільність удома поступово підривали моральний стан. Навесні 1918 року португальські частини були виснажені й займали надто широкий сектор оборони.

9 квітня німецька армія розпочала операцію «Жоржетта» — масштабний наступ на річці Ліс. Після потужної артилерійської підготовки, під час якої застосовували й газові боєприпаси, головний удар припав на 2-гу португальську дивізію, яку саме збиралися відвести в тил.

Оборону було прорвано. За один день португальці втратили приблизно сім тисяч людей убитими, пораненими й полоненими, причому більшість становили військовополонені. Попри загальну поразку, окремі підрозділи та бійці продовжували чинити опір і прикривали відхід союзників.

Англо-португальський союз пережив і цей конфлікт. У 1943 році Португалія, згадавши давні союзні зобов’язання, дозволила Британії використовувати бази на Азорських островах для захисту атлантичних конвоїв.

@istorium_ua