Секретна армія, яку стерли з карт: як США кинули хмонгів

Чи знаєте ви, яка країна є найбільш бомбардованою в історії людства в перерахунку на душу населення? Ні, це не Німеччина часів Другої світової, не Японія і навіть не В’єтнам. Це крихітний і формально нейтральний Лаос.

З 1964 по 1973 рік американська авіація скидала сюди смертоносний вантаж кожні вісім хвилин — цілодобово, дев'ять років поспіль. Але найболючіша драма розгорталася не в повітрі, а на землі. Там вела бої ціла «армія-привид», створена американськими спецслужбами, про яку Вашингтон згодом просто волів забути.

Це історія народу хмонг — відчайдушних гірських партизанів Індокитаю, яких велика наддержава перетворила на розхідний матеріал у чужій війні, а потім прирекла на винищення.

У розпал Холодної війни Лаос за Женевськими угодами 1962 року мав суворий статус нейтралітету. Вводити туди регулярні армійські частини США не мали права — це спровокувало б відкрите зіткнення з СРСР та Китаєм. Проте саме крізь лаоські джунглі пролягала знаменита «стежка Хо Ші Міна», якою комуністичний Ханой перекидав сили та техніку на південь В'єтнаму.

Штаб-квартира в Ленглі знайшла цинічний вихід: вести тотальну таємну війну руками ЦРУ. Живою силою стали хмонги — самобутня етнічна меншина, яка століттями боронила свою незалежність і знала кожну стежку у високогірних хащах.

Офіцер ЦРУ Білл Лер уклав угоду з харизматичним лідером горян — підполковником Ванг Пао. Американці давали сучасну зброю, рис, медикаменти та гроші. Натомість хмонги ставали живим щитом проти армії Північного В'єтнаму та місцевих комуністів із руху Патет Лао.

Головна обіцянка кураторів звучала залізно: США гарантували захист, визнання автономії та непорушне слово офіцера — «якщо справи підуть кепсько, ми вас ніколи не кинемо».

Епіцентром спецоперації стало гірське містечко Лонг Тьєнг (кодова назва — «Lima Site 20A»). Це була найсекретніша точка планети: місто на 40 тисяч мешканців не було позначене на жодній карті світу, але його злітна смуга перетворилася на найбільш завантажений аеродром Індокитаю. Літаки фіктивної авіакомпанії Air America щодоби доставляли сюди снаряди й вивозили опіум, на торгівлю яким американські радники дивилися крізь пальці.

Хмонги билися люто. Вони перерізали ворожі комунікації, штурмували неприступні вершини та з неймовірною жертовністю рятували підбитих пілотів ВПС США. За порятунок одного американського льотчика хмонги часом платили життями десятків своїх бійців.

Але війна на виснаження швидко перемолола цей невеликий народ. Коли дорослі чоловіки майже закінчилися, генерал Ванг Пао почав забирати дітей.

На мобілізаційних пунктах зріст новобранця перевіряли показово: ставили дитину поруч зі штурмовою гвинтівкою M16 довжиною близько метра. Якщо хлопчик був вищим за ствол — йому давали зброю та відправляли в джунглі. Десятирічні діти тонули в дорослій формі та гинули сотнями під важкою артилерією. До фіналу кампанії полягла майже третина всіх дорослих чоловіків хмонгів.

У 1973 році американці підписали Паризькі мирні угоди й почали згортатися, а навесні 1975 року комуністи захопили владу і в Лаосі. Новий уряд відкрито пообіцяв викорінити хмонгів «до останнього паростка».

14 травня 1975 року на базі Лонг Тьєнг приземлилися останні транспортні літаки C-130. Почалася панічна евакуація, але лише для обраних. Американці забрали Ванг Пао, команду ЦРУ та приблизно дві з половиною тисячі наближених офіцерів із родинами.

На злітній смузі лишилося понад десять тисяч союзників. Люди плакали, простягали до літаків дітей і в розпачі били кулаками в зачинені люки, але борти здійнялися в небо. Радіостанції бази замовкли назавжди, а Вашингтон просто викреслив Лонг Тьєнг з оперативних звітів, вдавши, що цієї війни ніколи не було.

Для покинутих почалося пекло. Проти партизанів кинули танки, напалм і хімічну зброю («жовтий дощ»). Уцілілі сім'ї масово тікали до кордону з Таїландом через бурхливу річку Меконг.

Люди долали воду на саморобних бамбукових плотах під кулеметним вогнем патрулів, а немовлятам давали опій, щоб їхній плач не виказав утікачів у засідці.

@istorium_ua