Як 24 кролики змінили Австралію

Уявіть тварину, здатну знищувати посіви, зупиняти відновлення лісів і перетворювати вкритий рослинністю ґрунт на еродовану пустку. Вона не має гострих пазурів і важить лише близько двох кілограмів. Це європейський кролик — один із найруйнівніших інвазійних видів в історії Австралії.

Перші свійські кролики прибули на континент із Першим флотом 1788 року. Їх утримували заради м’яса, а окремі локальні популяції не спричинили масштабної катастрофи. Ситуація змінилася 1859 року, коли британський землевласник Томас Остін випустив у своєму маєтку Барвон-Парк у штаті Вікторія 24 кролики для спортивного полювання.

Остін був не першим, хто завозив цих тварин, і не кожен австралійський кролик походив саме з його маєтку. Проте генетичні та історичні дослідження пов’язують головну хвилю континентальної інвазії саме з популяцією Барвон-Парку. Популярна фраза, нібито Остін записав у щоденнику, що «кілька кроликів не зашкодять і створять відчуття дому», надійного документального підтвердження не має.

Умови південної Австралії виявилися майже ідеальними для прибульців. М’який клімат дозволяв довго розмножуватися, пасовища забезпечували корм, а розчищені колоністами землі створювали відкриті трав’янисті ландшафти. Динго, орли, варани та інші місцеві хижаки полювали на кроликів, але не могли стримати їхню чисельність.

Уже 1866 року в маєтку Остіна застрелили понад 14 тисяч тварин. До 1869-го загальну кількість убитих там кроликів оцінювали більш ніж у два мільйони, але популяція продовжувала зростати. За кілька десятиліть вони перетнули значну частину континенту — це було одне з найшвидших задокументованих розселень наземного ссавця.

Кролики поїдали траву, молоді пагони й кору, знищували сходи дерев і не давали рослинності відновлюватися. Позбавлений покриву ґрунт руйнували вітер і вода. Водночас тварини конкурували за корм і сховища з білбі, бандикутами та іншими місцевими видами.

Однак не можна пояснювати занепад австралійської фауни лише кроликами. На екосистеми одночасно впливали випас овець і великої рогатої худоби, розчищення земель, полювання, посухи, а також завезені коти й лисиці. Останніх поширювали переважно заради традиційного британського полювання, а не як державний засіб боротьби з кроликами. Вони охоче полювали на місцевих тварин, які не мали ефективного захисту від нового хижака.

Фермери використовували пастки, отруту, дим, руйнували нори й організовували масові полювання. Коли локальні заходи не допомогли, у Західній Австралії вирішили спорудити систему загороджень. Від 1901 до 1907 року там збудували три основні лінії «паркану від кроликів». Найдовша з них, Паркан № 1, простягалася приблизно на 1 830 кілометрів і після завершення вважалася найдовшою безперервною огорожею світу.

Загальна довжина кількох ліній перевищувала 3 тисячі кілометрів. Їх патрулювали наглядачі на конях, велосипедах і верблюдах, а нижню частину сітки заглиблювали в землю. Проте ще до завершення робіт кролики проникли на захід від першого паркану. Огорожа сповільнила їхнє просування, але зупинити інвазію вже не могла.

До середини XX століття чисельність кроликів оцінювали приблизно у 600 мільйонів. Перелом настав 1950 року, коли почали поширювати вірус міксоми — агент біологічного контролю, що спричиняє міксоматоз. У деяких регіонах він знищив понад 90% тварин, але згодом природний добір зробив свою справу: виживали стійкіші кролики, тоді як поширення отримували менш смертельні варіанти вірусу.

У 1990-х роках застосували вірус геморагічної хвороби кроликів — RHDV. Він знову різко скоротив популяцію, особливо в посушливих районах, але не розв’язав проблему остаточно. Сьогодні біологічні агенти поєднують із руйнуванням нір, отруєнням, огорожами та відновленням природних екосистем.

У Квінсленді утримувати кроликів без спеціального дозволу досі заборонено, а порушення може каратися штрафом у десятки тисяч австралійських доларів. Натомість природоохоронці популяризують Великоднього білбі — місцевого сумчастого, шоколадні фігурки якого нагадують про загрозу інвазійних видів.

@istorium_ua