І тут справа не в тому, наскільки коректний чи некоректний український переклад назви роману чи прізвища письменника (спойлер: вони коректні), а в машинному перекладі з російської. Ось вам доказ — на фото, — звідки взявся "Дімов" і "Засуджені душі".

При тому всьому Димитр Димов — не якийсь маловідомий автор, бо українською виходило кілька його книг, а його opus magnum — роман Тютюн — ще й у кількох різних виданнях. Щоб не знати про існування українських перекладів і правильного написання прізвища автора, треба було ТОТАЛЬНО уникати саме українських перекладів світової літератури. Свідомо обирати російські книги, російські переклади.

І, само собою, випускати в світ книгу в 2024-му році, після трьох років повномасштабної війни, — це, чорт забирай, халтура та знущання.

Я і Ви могли б собі дозволити не знати чогось про болгарську літературу, але, курва, не українська літературознавиця, яка взялася писати про це нонфік і чогось там ще нас із Вами вчити.