Перепрошую, це був нецікавий пост... 😔🫣

...бо вже через два аркуші я натрапив на куди більш яскравішу ілюстрацію того, про що писав. І це навіть не пройоб, а пройобіщє.

Я, бляха, дуже хотів би побачити книгу Засуджені душі болгарського письменника Димитра Дімова!

Бо, курва, такого письменника і такої книги не існує поза межами коїтусу Ганни Улюри з ґуґл-перекладачем.

Справа в тому, що є болгарський письменник Димитр ДИМОВ (чиє прізвище тільки так і вживається), і є його роман Приречені душі (який тільки в такому варіанті перекладу українською й був опублікований). Звідки взялися ж "приречені" душі та "і" в прізвищі? З ґуґл-перекладача. Бо я, бляха, всоте стверджую, що Улюра срати хотіла на світову літературу в українських перекладах і писала тексти для цієї книги російською.

Українське видання роману болгарського класика Приречені душі побачило світ ще в 1980 році. Чи бачила його Улюра?Ні. Натомість вона читала ТІЛЬКИ російський переклад і навіть не звіряла, під яким титулом роман виходив українською.