Руська правда

Згадка України в універсалі Богдана Хмельницького 🇺🇦🇺🇦

Універсал Богдана Хмельницького про передачу Київському Богоявленському Братському монастиреві села Мостище, що раніше належало київським домініканцям

11 січня 1651 року Богдан Хмельницький видав універсал про передачу Київському Богоявленському Братському монастиреві села Мостище.

Богдан Хмельницький, гетьман з Військом Запорозьким.

Оскільки всемогутньою своєю рукою праведний Бог і творець неба і землі сподобив мене неприятелів і гонителів східної православної церкви, матері нашої, ляхів з України до Польщі далеко прогнати, то стараюся мати пильну турботу про благоліпність церков Божих і монастирів для примноження хвали Божої. І як багатьом іншим церквам для поправи та утримання надавав я маєтності ляцькі та млини, так і Богоявленському Братському Київському монастиреві — домініканські маєтності, а особливо село, назване Мостища, над річкою Ірпенем і над річкою Котором, з усіма належними до них ґрунтами, полями, сіножатями, борами, лісами та всіма млинами й пожитками, подаємо у володіння та спокійне користування.

[ст.116]

#XVII #Україна

📋Джерело
──────────
🇺🇦Руська Правда
──────────

Про національну свідомість в середині Війська Запорізького 🇺🇦🇺🇦

«УСІ ЖИТЕЛІ УКРАЇНСЬКОЇ ПОРОДИ...»: мовна та свідомісна еволюція поняття «народ» у Війську Запорозькому (друга половина XVII ст.)

Стаття Тараса Чухліба — українського історика, доктора наук, провідного наукового співробітника Інституту історії України НАН України, директора Інституту геополітики.

Частота вживання слова «народ» збільшується у 1660-х рр. і саме у цей час в офіційному дискурсі Війська Запорозького поступово починають з’являтися такі словосполучення як «український народ», «українські люди», «українські діти». Ці синтаксичні понятійні маркери тільки з вигляду мали географічне наповнення, а насправді окреслювали етнічну сукупність людей на певній території. З «легких рук» Інокентія Гізеля (1667) та Івана Брюховецького (1668) лексична конструкція «український народ» невдовзі перетворюється на стійке словосполучення.

У цей час слово «народ» тільки починало ставати узагальнюючою категорією етнічного та політичного визначення населення Війська Запорозького. Проміжною ланкою виступали окремі лексичні моделі - «Україна і Військо Запорозьке », «Військо Запорозьке і увесь християнський народ», «всі українські люди по обох боках Дніпра і Військо Запорозьке », «уся Україна обопільних народів Дніпра і усе

Військо Запорозьке » тощо. Розуміння слова «народ», що йшла від архаїчного сприйняття народу як окремого етносу, який проживав у східних воєводствах Корони Польської та південно-східних воєводствах Великого князівства Литовського еволюціонувало у напрямі назви об’єднаного Військом Запорозьким державного об’єднання усіх суспільних станів, тобто можна говорити про початковий процес творення протягом другої половини XVII ст. ранньомодерної української нації.

Термін «народ» також означав сукупність православних християн, а «Україна», так само як і більш старовинна «Русь», з точки зору офіційних представників Війська Запорозького була заселена людьми, які входили до «християнського народу». У багатьох випадках поряд з іменником «народ» уживався займенник «наш», щоб відокремити «своє» від «чужого». Зокрема, прикметник «український» починає стосуватися «нашого звичаю» та «руської мови» і саме у такому розумінні окреслює поле культурних відмінностей «свого» від «чужоземного».

[34-35 ст.]

#XXI #Наука #Україна #Українці

📋Джерело
──────────
🇺🇦Руська Правда
──────────

Україна та Московія в універсалі Богдана Хмельницького
🇺🇦🇺🇦

З вимог Війська Запорізького до польского короля Яна Казимира

У 1649 році Військо Запорізьке висунуло польському королю Яну Казимиру низку вимог,у яких було сформульовано основні вимоги козаків до польского уряду. зокрема згадуєтся наступне:

А з другого боку Дніпра в Острополі, Черняхові, Ніжині, Ромнах аж до Московського кордону і Дніпра. З тих поселень, де не має бути козаків, вільно всім, хто хоче бути козаком, без панського дозволу вийти з маєтків в Україну, де будуть включені до реєстру. Адже спорядження гетьманом реєстру Війська Запорозького має бути здійснено щонайдалі до нового римського свята у такий спосіб. Гетьман Війська Запорозького має з підписом своєї руки і [притисненням] військової печатки скласти поіменний реєстр всіх тих, хто буде записаний у козаки, а це для того, щоб козаки залишилися при вільностях козацьких, а всі інші у замках й.к.м. і в шляхетських маєтках своїм панам підлягали.

Чигирин, як є, має бути при булаві Війська Запорозького, який повинен належати теперішньому старшому Війська Запорозького, народженому Богданові Хмельницькому, що декларує себе вірним слугою й.к.м.
Все, що робилося під час теперішнього замирення з волі Божої, має бути забуте, не повинен жоден чинити помсти і покарань,
Шляхта як релігії грецької, так і римської, яка під час того [...].

[ст.58]

#XVII #Україна #Московія

📋Джерело
──────────
🇺🇦Руська Правда
──────────

Україна на мапі XVII століття 🇺🇦

Accuratissima Europæ Tabula, Multis locis correcta, et Nuperrime edita

Карта була створена у Амстердамі у 1696 році Карелом Аллардом

На ній ми можемо побачити надпис "Ukraina" поряд з надписами "Russia rubra" та "Podolia".

#XVII #Карти #Україна

📋Джерело
──────────
🇺🇦 Руська Правда
──────────

Про погляди лідера батальйону "Азов" 🐓🇺🇦

Лора Лумер поставила найгостріші запитання. Андрій Білецький відповів.

У липні 2026 року Андрій Білецький дав інтерв'ю американській журналістці Лорі Лумер, у якому відповідаючи на запитання про власні політичні погляди сказав наступне:

— Через те що ви є засновником та доволі відомим, Росія вже майже десятиліття розповідає Американському народу що особисто ви є нацистом, а Азов є нацистським батальйоном і зараз ви генерал який командує одним з найефективніших корпусів України. Тож виходить що Американські консерватори і люди по всьому світу які читають про вас та батальйон Азов у медіа мають не правильне уявлення про вас ? І щоб ви хотіли б щодо цих так званих нацистських ярликів і не правильних уявлень?

—Якщо ви мене питаєте чи я націонал-соціаліст - ні. Відповідь дуже проста. Я ніколи не приховував своїх скажімо так переконань.

[11:38-12:27]

#XXI #Азов #Політика #Відео_матеріали

📋Джерело
──────────
🇺🇦Руська Правда
──────────

Українська мова у літописі XVII століття 🇺🇦

Львівський літопис

український літопис 30-40-х років XVII століття, пам'ятка української мови і літератури.

1635. Сейм бул, на котором побори великії настали. Тілько в Руськом паньстві давалихмо по 30 поборов, а у інших сторонах єще большей. По том сейму, на маснії запусти, дуга великая вказалася на заход солнца. На літо зась король пошол до Прус з войськом великим. А ніякий капітан, которий ся бул оженил ве Львові у пана Дзяного, у влоха, обнялся   королеві, а набольше духовним, на Україні, где Ніпр упадаєт в дунай, замок муровати і місто осадити німцями, аби козаки не ходили на море, котрому дано скарби не малії. І поїхал, і муровал, і люду щось мал много, кілька тисячий. Козаци указовали му тоє же, «то не потребноє, а тобі теж не безпечне тоє обійматися чинити», а он їх не слухал, єще хотіл їх зневажати. Они, учинивши раду, ніякий Самуйло Сулима  з Черкас, єще два полковники з ним, зобравши козаков 3 000, пошли до него. І так напавши місяца августа, скоро запустивши, до матки божієї 3 дня 80, з вечера то до світа збили вшисток люд єго і ноги не оставили, тілько що на чату були виїхали 15 коней і тії ся остали. А самого живо взявши, наперві руки му ізсікли і за пазуху вложили, і у плюдри   пороху насипали і поставили у столпа над Дніпром і запалили, і порох го втиснул в Дніпр. І на розсвіті скарбом ся ділили куршаком, розославши килимув кілька, а потом, зробивши тоє, поїхали.
В том же року, на святий Михал, арцибіскуп Гроховський на арцибіскупство в'їхал до Львова.

[...]

Того ж року (1636) пощастило ляхом. Гетьман корунний Конецьпольський ведлуг свих  способов поїхал на Україну до обозу. Воєводич руський Данилович, взявшися із обозу і[з] седмисти люду, поїхал на отбирання староства до міст, где козаки мешкають, і росказовал, аби заровно отправовали подданство як міщане, так і козаки, которії ся отмовляли: «Ми смо   люд рицерський, тому смо не привикли, бо то нам не звичай, але тя прохаєм, заховай нас з ласки своєї, милостивий пане, бо можем ся на що вам придати». А он їм отповідил, же «я не дбаю о вас, бо я маю над вас ліпших рициров». Скоро тоє вчули от него, подяковали му з[а] мешкання. Он тиж поїхал з німцями назад, а було при нюм 4 сот, обачил трошки татаров, хотіл із славою до гетьмана приїхати, але свідомий тих речей козак мовил: «Милостивий пане, дай покой, бо то ваб на вас, жебисте не програли за виграння і будет встид». А он того не слухал, але рушился к нім, которого огорнули вкруг і ледве сам утік, і то за помоччю козацькою, а німці, як мухи, погинули. І так до обозу приїхавши, знову взял 4 ста люду, поїхал в дикії поля, хотячи німецькою штукою помститися. І так єго зо вшистким взяли татаре.

#XVII #Українська_мова #Літописи

📋Джерело
──────────
🇺🇦Руська Правда
──────────

Згадки Московії та московського народу в літописі XVII🐓

Острозький літописець

Український літопис кінця 30-х років XVII століття, а також пам'ятка української мови.

Року 1509. Мур почали отводити около Вільни 133.
Того же року князь великий московський міста зацного і славного Пскова обітницами   достал і звон великий, котрим на ґвалт звонено, до Москви отпровадил 134.
Того же року дрижання землі великоє у Цариграді, іже   Базет, цесар турський, з міста випровадившися под намети, в полю мешкал. Так то же в і Босні, в Далмації і ве Влошех аж міста западалися збудованієм.
[...]
1514. Поддался Смоленеск Москві.
[...]
Року 1521. Махмет, перекопський цар, взял Казань под Василієм, князем московським, і в Москві больш 300 000 в'язнів набрал.
[...]
Року 1558. Москва взяла Нарев і у Віфлянтіх великії шкоди починили.
[...]
Року 1563. Москва Полоцько взяла.
Того же року деспот стят.
Того же року под Невлем наші побили москви 40 000
Того же року і Вишневецького в Костантинополю на гак скинено.

[...]

Року 1570

 В. Август кроль послал до цесаря турецького Андрія Тарановського о спокоєнії примир'я, которий у него все ісправивши, бул у царя перекопського под Астороханєм, в паньстві Московськом. 

#XVII #Літописи #Московія

📋Джерело
──────────
🇺🇦Руська Правда
──────────

Про критику концепції "Давньоруської народності" з боку істориків 🐓

«Давньоруська народність: історична реальність чи ідеологічна вигадка?»

Cтаття Григорія Півторака — українського мовознавця, етимолога, доктора філологічних наук, професора, академіка НАН України (член-кореспондента). Автора понад 250 праць з історії та діалектології східнослов'янських мов, етногенезу східних слов'ян.

Цю саму тезу В. Мавродін повторив і в наступній своїй праці «Образование единого русского государства» (Л., 1951): «Объединение восточных славян, сложившихся в единый русский народ, должно быть определено как народность... Таким образом, можно считать установленным, что во времена Киевского государства восточнославянский мир сложился в единый русский народ, или, конкретизируя, в единую русскую народность» (с. 215).
Такі бездоказові твердження припали до душі тодішнім радянським ідеологам і дістали публічну підтримку з боку тогочасних владних структур. Незважаючи на це, позиція В. Мавродіна спочатку не знайшла розуміння серед московських істориків та філологів. Зокрема, на початку лютого 1951 р. в Інституті історії АН СРСР відбулася теоретична конференція з проблемы утворення російської народності і становлення її в націю. Основну доповідь на цій конференції зробив В. Мавродін, з приводу якої відбулася широка наукова дискусія. Різку критику з боку істориків А. Новосельського, Г. Санжеєва, О. Зиміна, В. Пашуто, М. Павловського та філологів В. Сидорова, П. Кузнецова дістала теза В. Мавродіна про те, що «в VIII-IX вв. в связи с распадом первобытнообщинного строя и развитием феодальных отношений, приведших к образованию Киевского государства, племена восточных славян сложились в единую древнерусскую народность с общим для всего государства языком». На одностайну думку учасників дискусії, часть доповіді В. Мавродіна, присвячена давньоруському періоду, гіпотетична й малопереконлива. У ході дискусії підкреслювалося, що якби в Київській Русі племінні відмінності й діалекти стерлися до певного нівелюючого рівня, то ні монгольська навала, ні феодальна роздрібненість не змогли б спричинитися до виділення з єдиної давньоруської народності трьох хоч і споріднених, але різних народностей. Насправді ж у Київській Русі, на думку учасників дискусії, існували три окремі східнослов'янські єдності, які в наступних віках дали початок трьом народностям: російській, українській та білоруській. Дискусія також показала, що розв'язання проблеми етногенезу російського та інших народів може бути досягнуто лише об'єднаними зусиллями істориків, лінгвістів, етнографів, мистецтвознавців. У заключному слові В. Мавродін погодився з низкою принципових критичних зауважень і навіть обіцяв переглянути свої погляди. Проте перемогла не наука, а політика.

#XX #Наука #Давньоруська_народність

📋Джерело
──────────
🇺🇦Руська Правда
──────────

😎

Про етимологію слова "Україна" 👨‍🍳

«Україна» — це не «окраїна»

Cтаття Григорія Півторака — українського мовознавця, етимолога, доктора філологічних наук, професора, академіка НАН України (член-кореспондента). Автора понад 250 праць з історії та діалектології східнослов'янських мов, етногенезу східних слов'ян.

Найвірогіднішою й найпереконливішою слід вважати версію, яка пов'язує назву Україна зі словами край, країна, хоч зв'язок цей не прямий, а значно складніший. Як дослідив український учений В. Скляренко, процес становлення поняття «Україна» був досить тривалим і мав декілька етапів.
Іменник край із значенням «відрізок, шматок; шматок землі» був ще у спільнослов'янській мові (*krajь) і нині відомий багатьом слов'янським мовам. Оскільки слов'янські племена споконвіку мали свої території, які здебільшого відділялися природними рубежами — річками, лісами, болотами, солончаками (отже, ніякої мішанини племен не було), давньослов'янське слово край «відрізок, шматок землі» набуло нового значення — «територія, що належить племені», а згодом також і значення «крайня межа території племені, початок (або кінець) території племені, берег». На означення простору в праслов'янській мові вживався спеціальний суфікс -іна (dol + ina = dolina «долина», niz + ina = nizina «низина»). За цим самим зразком ще в праслов'янський період утворилося і слово країна (kraj + ina) у значенні «територія, яка належить племені».
Разом з іменником край у праслов'янській мові був також іменник украй (*ukrajь), що означав «відрізок від шматка; відділений шматок землі; відділена частина території племені; крайня межа відділеної частини території племені».

Уже після розпаду праслов'янської етномовної спільності (можливо, в антський період) у східних слов'ян від слова украй за допомогою того самого суфікса -ін-а виникло слово україна (*ukraina) із значенням «відділений шматок землі; відділена частина території племені». Коли протягом VI-VIII ст. східнослов'янські племена або союзи племен переросли у феодальні князівства, відомі в історичній літературі під назвою «літописні племена» або «племінні князівства», а згодом утворилася ранньоукраїнська держава Русь, змінилося значення і слів країна та україна. Слово країна від значення «територія племені» поступово набуло значення «територія феодального князівства», а потім — «територія Русі». Відповідно до цього змінилося значення й слова україна: замість первісного значення «відділена частина території племені» воно стало означати «відділена частина території феодального князівства», а потім — «відділена частина території Русі».

У період феодальної роздрібненості Київської Русі (з XII ст.), коли від неї почали одне за одним відділятися незалежні князівства, слова україна набуло значення «князівство». Уперше згадану в Іпатському списку «Повісті минулих літ» україну дослідники розуміли по-різному: як пограничну з Київською землею територію Переяславської землі; як усю Переяславську землю, названу україною через те, що вона межувала з половецьким степом; як первісну Русь (тобто Київську, Переяславську і Чернігівську землі); як усю Київську Русь. Проте найвірогідніше, що літописець назвав україною саме Переяславську землю, але не тому, що вона межувала з половецьким степом, а через те, що була окремим князівством.

#XIX #Лінгвістика #Наука

📋Джерело
──────────
🇺🇦Руська Правда
──────────

Спростування тези про відсутність термінів "Україна" та "українець" у XIX столітті 🇺🇦


«Татьяна Таирова. Украинская идея и имперская цензура в XIX в.»

Тетяна Геннадіївна Таїрова-Яковлева  — російська науковиця, історикиня, докторка історичних наук, професорка. Фахівчиня в галузі історії Центрально-Східної Європи та України раннього Нового часу. Дослідниця політичної, соціальної та економічної історії України XVI—XVIII ст., біографій провідних діячів Української козацької держави, її міжнародного становища та зовнішньої політики.

Возвращаясь все-таки к вопросу использования термина Украины украинский и прочее. Тут, наверное, надо обратиться к одному из таких очень интересных историков 19 века, исследователю истории Украины, в частности, Николая Костомарова. Вот Костомарова и его тексты иногда используют доказательство того, что в 19 веке не существовало термина Украина или украинский. И примером служит публикация Костомарова прежде всего самого знаменитой монографии Богдан Хмельницкий. Тут следует сказать, что основные произведения Костомарова в частности Богдан Хмельницкий были написаны после того, как он был арестован и осужден по делу о Кириллом Мефодиевского товарищества. Это 1848 год. За участие в этом товариществе Костомаров был осужден на год заключения в одиночной камере Петропавловской крепости, а затем был отправлен в ссылку без права преподавания в университетах. И только после смерти Николая I и амнистии он смог получить возможность преподавать и писать свои книги. Но книги подвергались очень жесткой цензуре. И в публикации Богдана Хмельницкий, действительно, нету термина Украина украинский и они заменены другими. Однако, цензоры кое-что упустили. И в монографии Богдан Хмельницкий можно найти такие выражения: Костомарова как украинский летописцы, украинский историк и еще некоторые другие. То есть это очень ярко показывает то, что на самом деле исключение термина Украина и украинский из работ Николая Костомарова это всего лишь дело рук более или менее дотошных цензоров. Доказательством этом служит то, что до ареста сам Костомаров написал такой произведение как Украинские баллады и там было такие очень романтические работы посвященные Украине,

#XXI #Україна #Наука #Відео_матеріал

📋Джерело
──────────
🇺🇦Руська Правда
──────────