Повернувся з лікарні. Сиджу біля ЦНАПу. Тривога, ЦНАП закритий, на вулиці натовп людей — усі чекають, коли відкриється. Я голодний, хочу додому, але повертатися до ЦНАПу знову, щоб забрати своє посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, не хочеться. Сиджу.

Натовп, напевно, якимось чином навчився відчувати, коли буде відбій тривоги, і збився в купу біля зачиненого входу. На лавці залишилися лише я й мій ПТСР.

Щоб не втрачати час марно, шукаю в інтернеті, де придбати пробірки, щоб зробити аналіз із рани на бактерії. Сьогодні не зміг здати посів, тому що в Медичному центрі НГУ закінчилися пробірки. Знайшов якийсь сайт, залишив заявку — через 30 секунд мені телефонують. На тому кінці — молодий хлопець. Пробірок у Києві немає, треба замовляти в Мукачеві.

Повернувся на сайт, але замовлення так і не зробив. Мінімальне замовлення — майже 500 грн. Це на один аналіз мені довелося б придбати близько 33 пробірок, а я планував 10. Одну — мені, інші — залишити в лікарні, щоб наступному пацієнту не довелося, як мені, бігати по Києву й шукати пробірку для посіву.

Згадав голос цього хлопця з магазину й думаю: а ось уявіть, що його забрали в армію й більше немає кому телефонувати клієнтам і розповідати про пробірки. Що тоді? Це ж, імовірно, зруйнується весь пробірочний ринок, а згодом і весь економічний фронт. Піздець.

Як же все-таки добре, що в нашій країні все ще вистачає хлопців, які можуть торгувати пробірками. Економічний фронт тримається — ні кроку назад.