FoxyLit - україномовний літературний журнал

Channel photo updated

Сьогодні ми дякуємо українцям і українкам, які стали на захист своєї країни, пройшли через війну та повернулися до цивільного життя. Але наша вдячність не повинна обмежуватися одним днем і словами «дякуємо».

Вона має бути у повазі. У підтримці. У доступній медицині та реабілітації. У можливості навчатися, працювати, створювати власну справу, творити й знаходити своє місце у мирному житті. У готовності суспільства чути ветеранів, а не говорити замість них.

Серед ветеранів є письменники й поети, художники, музиканти, волонтери, підприємці, учителі — люди, які продовжують творити сучасну Україну вже після служби.

А є ті, хто після повернення до цивільного життя знову став до зброї, коли Україна знову потребувала їхнього захисту.

Дякуємо за службу. Дякуємо за захист. І дякуємо за те, що продовжуєте творити Україну разом із нами.

Козацтво — це не лише сторінки підручників, шаблі, Січ і легендарні походи. Це частина нашої історії, яка й сьогодні живе в Україні. Вільні люди вільної землі — такими були козаки. Вони боронили свої землі, гуртувалися навколо спільної справи, творили власні традиції та залишили по собі величезну культурну й історичну спадщину.

Козацька доба назавжди залишилася і в українському слові — у думах та народних піснях, у творах Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша та багатьох наступних поколінь письменників.

Та українське козацтво — це не лише минуле. Козацькі традиції й символи залишаються частиною сучасної української військової культури. А слова про волю, побратимство, гідність і захист своєї землі сьогодні набувають особливого звучання.

Минули століття. Змінилися одяг і зброя. Замість козацьких чайок — сучасна техніка, замість Січі — військові частини. Але Україну знову захищають люди, для яких свобода своєї землі варта боротьби.

Тож сьогодні згадуємо козаків минулого і дякуємо тим, хто продовжує боронити Україну зараз. Козацькому роду нема переводу!

Сьогодні ми дякуємо тим, завдяки кому можемо прокидатися у своїх містах, говорити українською, читати й писати українські книжки, творити, мріяти та будувати плани на майбутнє. Тим, хто зараз тримає оборону, хто повернувся додому, хто назавжди залишився у строю нашої пам’яті.

За кожним спокійним ранком стоять люди, які обрали захищати інших. За кожною можливістю жити й працювати — чиясь мужність, витримка, безсонні ночі та неймовірна сила.

Дякуємо кожному захиснику й кожній захисниці України. Дякуємо за наші міста, за нашу культуру, за українське слово і за можливість залишатися собою.

Пам’ятаємо тих, хто віддав за Україну найдорожче.

Бережіть себе. Повертайтеся живими. Ми чекаємо на вас.

Скільки прекрасних історій залишилися б для нас недоступними, якби не перекладачі?

Саме завдяки їхній праці книжки долають кордони, герої починають розмовляти нашою мовою, а ми можемо відкривати літературу різних країн і культур. І хороший художній переклад — це далеко не проста заміна одного слова іншим. Це мистецтво зберегти голос автора, його стиль, гумор, гру слів, ритм і навіть те, що часом ховається між рядками.

Особливо хочеться сьогодні подякувати перекладачам, завдяки яким українською звучить світова література, а твори українських авторів знаходять своїх читачів далеко за межами України.

З Міжнародним днем перекладача!

Бібліотека — це значно більше, ніж полиці з книжками. Це місце, де зберігаються історії, народжуються нові захоплення й завжди можна зустріти ту саму книжку, яка потрапить до рук саме в потрібний момент.

Сьогодні українські бібліотеки продовжують змінюватися разом із нами: стають культурними просторами, місцями зустрічей, навчання, спілкування та підтримки. Але незмінним залишається головне — любов до книги та читача.

Команда «FoxyLit — україномовний літературний журнал» вітає бібліотекарів із професійним святом! Дякуємо за вашу працю, за збережені книжки й історії, за популяризацію читання та за те, що українське слово завжди знаходить дорогу до свого читача.

А всім книголюбам сьогодні пропонуємо простий спосіб відзначити свято — завітати до своєї бібліотеки. Можливо, саме там на вас уже чекає наступна улюблена книжка.

З Всеукраїнським днем бібліотек!

Шпигун має бути непомітним, не викликати підозр та мати переконливу легенду. І, найголовніше, вміти сказати «паляниця».

Бо коли до української хати посеред літа приходить загадковий «мандрівник» у чорному плащі, капелюсі та окулярах, у Рути виникає кілька цілком закономірних запитань. А далі все за перевіреною схемою.

Контррозвідка спрацювала. СБУ викликана. Підозрілий тип знешкоджений. Можна й льодяник заслужено з’їсти. Але цього разу Рута захищає не лише власну домівку.

Вона дала обіцянку і збирається її дотриматися.

Бабин Яр — одне з найстрашніших місць пам’яті про Голокост і злочини нацистського режиму в Україні.

29–30 вересня 1941 року в окупованому Києві нацисти розстріляли тут 33 771 єврея. Лише за два дні були вбиті десятки тисяч чоловіків, жінок, дітей і людей похилого віку.

Та вбивства в Бабиному Яру на цьому не припинилися. Упродовж 1941–1943 років жертвами масових розстрілів стали також роми, радянські військовополонені, пацієнти психіатричної лікарні, українські націоналісти, підпільники та інші цивільні. Загальну кількість убитих у Бабиному Яру оцінюють приблизно у 100 тисяч людей.

Сьогодні ми згадуємо кожного, чиє життя було обірване лише через походження, національність або тому, що тоталітарна система визначила людину «ворогом».

Пам’ять про Бабин Яр — це не лише пам’ять про минуле. Це нагадування про те, до чого призводять ненависть, антисемітизм, расизм і знецінення людського життя.

Пам’ятаємо. Схиляємо голови перед невинно вбитими.

Місто біля Азовського моря. Місто сталі й портових кранів, грецької спадщини, теплого приморського вітру та людей, які називають його домом.

Сьогодні Маріуполь переживає один із найтрагічніших періодів своєї історії. Але місто — це не лише будинки, вулиці та площі. Передусім це люди, їхні спогади, культура, родинні історії та любов до місця, де вони народилися й жили.

Маріуполь залишається українським містом — у пам’яті, у серцях маріупольців і в нашій спільній культурі.

Нехай настане день, коли його вулицями знову можна буде пройти без страху, почути шум Азовського моря й просто сказати: «Я вдома».

З Днем міста, Маріуполю!
Пам’ятаємо. Чекаємо. Віримо.

Вітаємо!

Готуємо до відправлення жовтневий номер та спецвипуск. Завтра вже посилочки поїдуть до своїх отримувачів!

Просимо звернути увагу, що через загрозу ракетних та дронових ударів, відділяння Нової пошти закриваються задля забезпечення безпеки користувачів. Це може вплинути на швидкість виправлення посилок. Перепрошуємо за можливі затримки.

Фоксі з Рутою будуть раді запакувати посилку й для вас. Замовити примірники можна за посиланням: https://foxylit.co.ua/print/

Також підтримати журнал можна придбавши наш мерч (https://foxylit.co.ua/#merch) або замовивши озвучування творів (https://foxylit.co.ua/voice/)

— Тут автор трохи виправив текст.
— Ага. «Трохи»… Переписав його повністю.

Знайома ситуація? Ти вже все вичитав, усе відредагував, поставив останню крапку й урочисто сказав собі: «Готово!» А потім вирішив виправити одне речення. Одне! Маленьке. І через три години від початкового тексту залишилася хіба що назва файлу. Фоксі вже починає підозрювати, що словосполучення «маленьке виправлення» у письменників означає щось зовсім інше… А у вас бувало таке, що одна дрібна правка закінчувалася переписуванням половини твору?

Сьогодні чудовий привід ненадовго залишити всі турботи за дверима, заварити горнятко чаю, дістати улюблену книжку й подумки вирушити до Середзем’я.

Саме 22 вересня святкують день народження двоє найвідоміших гобітів — Більбо та Фродо Торбинів, героїв творів Дж. Р. Р. Толкіна. Тому ця дата й стала Днем гобіта.

Гобіти не прагнули великих пригод. Їм значно більше подобалися затишні нори, смачна їжа, добрий тютюн, спокій і товариство друзів. Та коли приходив час зробити крок за межі звичного світу, саме ці маленькі мешканці Ширу доводили, що для великих учинків зовсім не обов’язково бути великим героєм.

Мабуть, у цьому й одна з найтепліших думок Толкіна: навіть найменша людина здатна змінити хід майбутнього.

Тож сьогодні можна дозволити собі трошки побути гобітом: поснідати двічі, почитати гарну книжку, зустрітися з друзями й не поспішати назустріч пригодам… якщо тільки у двері не постукає якийсь чарівник.

А ви більше Більбо — якого ще треба вмовити вирушити в дорогу, чи Фродо — який уже пакує наплічник?

Сьогодні ми вшановуємо тих, хто боровся за Україну, діючи там, де ворог вважав себе господарем.

Партизанський рух — це історія спротиву, мужності й незламності. Історія людей, які не скорилися окупації та продовжували боротьбу, попри смертельну небезпеку.

Для України ця тема, на жаль, не залишилася лише сторінкою минулого. Сьогодні на тимчасово окупованих територіях український спротив триває. Люди зберігають українську ідентичність, допомагають своїй державі й щодня нагадують окупантам: Україна була, є і буде на своїй землі.

У День партизанської слави згадуємо всіх, хто чинив опір окупантам у минулому, та віддаємо шану тим, хто продовжує боротьбу сьогодні.

Пам’ятаємо тих, хто віддав за свободу найдорожче. Підтримуємо тих, хто бореться. Віримо в повернення кожного українського міста і села.

Слава Україні та всім, хто бореться за її свободу!

Мир. Таке коротке слово, яке сьогодні для кожного українця має особливу вагу. Для нас бажання миру давно перестало бути абстрактним побажанням. Ми знаємо його справжню ціну. Знаємо, скільки сили потрібно, щоб захищати право жити на своїй землі, говорити своєю мовою, писати свої книжки, берегти свою культуру та просто бути собою.

У Міжнародний день миру хочеться побажати найголовнішого: щоб одного дня слово «війна» залишилося лише на сторінках підручників та книжок. Щоб наші захисники й захисниці повернулися додому. Щоб українські родини знову були разом. Щоб над нашими містами й селами нарешті запанувало мирне небо. І щоб ми більше ніколи не забували, наскільки безцінною може бути звичайна тиша.

З Днем миру, Україно.

Шановні автори!

Оновлення по збіркам:
Другий том збірки «Шепіт сестер» заповнено на 56%.
Збірка «Голос братів» заповнена на 25%.

Так, робота, хоч й повільно, але все ж йде і це не може не радувати! Але треба пам'ятати з якою метою все це робиться! Збірки створюються з метою підтримку ініціативи «Arm Women Now» з метою придбання жіночих анатомічних бронежилетів. Підтримки поточний збір можна за посиланням: https://send.monobank.ua/jar/h7JTemQx3

Якщо бажаєте приєднатися до однієї зі збірок, надішліть листа на foxylit@ukr.net із позначкою:
«Шепіт сестер» — якщо ви авторка
«Голос братів» — якщо ви автор

У листі просимо вказати:
- Ваше ім’я або псевдонім
- Фото та коротку біографію (до 500 символів — за бажанням)
- Підбірку віршів (обсягом до 200 рядків)
Авторський внесок — 100 грн.

Усі кошти будуть спрямовані на друк примірників, які згодом братимуть участь у благодійних розіграшах у межах збору. Реквізити для оплати ви отримаєте після надсилання творів до редакції.

З найкращими побажаннями, редакції видань «FoxyLit – україномовний літературний журнал» та альманахів «Без тебе», «Без табу», «Без меж»

Колись для великої бібліотеки потрібна була окрема кімната. Сьогодні ж сотні історій можуть поміститися у невеличкому рідері чи навіть у смартфоні.

Електронні книги не пахнуть друкарською фарбою, у них не шарудять сторінки й між ними не заховаєш засушену квітку. Зате вони можуть подорожувати разом із нами — у метро, потязі, черзі за кавою чи під ковдрою пізно ввечері. Іноді достатньо лише кількох дотиків до екрана, щоб опинитися зовсім в іншому світі.

Сьогодні, у Міжнародний день читання електронних книг, хочемо нагадати: не так важливо, гортаєте ви паперові сторінки чи свайпаєте електронні. Головне — читати. Відкривати нових авторів, знайомитися з новими героями, сміятися, хвилюватися, закохуватися й часом не спати до третьої ночі через оте сакраментальне: «Ну ще один розділ і точно спати!»

А ви на чиєму боці: паперова книга чи електронна? І чи є книга, яку ви зараз читаєте? Діліться в коментарях і можливо, саме там хтось знайде свою наступну історію.