Ізюм під обстрілами майже кожен день. КАБи, дрони, грьобані «Бандеролі»...
Тому особливо цінно читати подібні тексти про нього, які просякнуті любов’ю. Сподіваюсь одного дня показати вам це прекрасне місто.

Якби контраст був містом — це був би сьогоднішній прифронтовий Ізюм. У час пік — це справжній Бангладеш. Тут хаос на дорогах, купа величезних військових тачок, пилюка, до якої з часом навіть звикаєш, торгові точки з усім, що забажаєш — тут тобі і копчений баличок із товстолоба та сушені лящі, і жіноча білизна, і ринки та супермаркети, які вже навіть конкурують між собою за більшу «увагу» військових.

***
У кожній з кав’ярень, які вже встигли стати «своїми в стєльку», військові залишають власні стікери, патчі підрозділів, ще якісь підгони.

***
Чіпляє, що молодь завжди знайде, де потусуватися. Де закупитися прикольним шмотом, де влаштувати чайну церемонію за всіма канонами, випити фільтр чи матчу на банановому. А все це — за лічені кілометри від лінії фронту.

***
А ще Ізюм — це про багато-багато зелені та багато-багато води.
Тут сходяться дві річки — Сіверський Донець та Оскіл. Саме вони створюють цей дивний ефект: куди не поїдеш — всюди вода, плавні, очерети, зелені схили та місця, де хочеться просто сісти й дивитися.
***
А ще на Крем’янці часто збираються байкери. Військові, які пруться від байкерської двіжухи, обговорюють мотики та просто спостерігають за заходом сонця. В Ізюмі він просто феєричний, різнобарвний, сповнений життя. Іноді в голові несвідомо виникає питання: як прифронтове місто може так дихати життям?

***
Ізюм був контрастним задовго до того, як став прифронтовим. Місто століттями стояло на перетині доріг і кордонів. Тут проходив знаменитий Ізюмський шлях — один із головних маршрутів, яким кримські татари здійснювали набіги на українські землі. Саме тому на місцевих пагорбах виростали фортеці, а довкола них — поселення.

Авторка: Лєра Степаненко, публікація видання «Люк»
Фото: _yana_st_