Уляно, це неймовірно прекрасно.

Сонце сідає за мурами Камелоту.
Казка скінчилась, легенди ідуть у тінь.
Туман Авалону виявився болотом,
Якого ніколи живими не перейти.
Невже все дарма? Лицарі, леді, битви,
Чесноти — повчання, нотоване в манускрипт?
Коли вже гріхи героям не відмолити,
Навіщо тоді й молитись кудись іти?

…а потім якась дитина розкриє книжку.
Повіривши в казку, змайструє меча і щит,
Щоб бути сама по собі як дивовижа,
І лицарство в ній ніколи не відболить.
Лишатись собою — найважча з усіх чеснота,
Подвиг чекання захованих в нас малих,
Щоб сходило знову сонце над Камелотом,
Навіть як леді та лицарі вже пішли.

(с) Уляна Кривохатько, 2026