Тут поки немає якихось важливих любовних ліній, але є справжня дружба, тепло і водночас — готовність зректися всього заради іншого, захищати його до смерті, майже співзалежність. Більше — то вже спойлери, але повірте — неймовірно цікаво прописано.

А головне для мене — атмосфера. «Блискавиці Ваїру» - це насамперед пригодницьке фентезі, і більшу частину книги ми кудись йдемо з героями. Генрієті майстерно вдалося передати оцю атмосферу дороги: запилених плащів, таверн з кислуватим запахом пива, ночівлі під зірками і деревами, шумовиння дощового лісу...
Я ніби відчула себе одночасно і там, і тут, але підліткою, яка зачитувалась пригодницькими, історичними романами на кшталт Дюма, Дрюона, «Чорної стріли» Стівенсона...

Книга закінчується на страшенно цікавому моменті. Ми ще достеменно не знаємо, хто буде головним антагоністом (і чи він буде один), як зміняться герої, які їх таємниці викриються. Шахи тільки-тільки но розставлені, і я гадки не маю, чи не зміняться білі на чорних і навпаки.

Це чудова книга «без віку»: впевнена, вона буде цікава як підліткам, так і дорослим. Ви точно полюбите цих героїв і захочете дізнатися їхню долю.

Це тверда 10 з 10. Генрієто, нестримно чекаю продовження!😍

ПС. Обов’язково під час прочитання заглядайте в карту — так буде і цікавіше, і зрозуміліше.