Я зла як пес зараз.
Почну здалеку. В тій частині світу де відбуваються події книги зараз, є специфічна система релігії. В південній частині королівства поклоняються провидицям-експедиціонеркам, які взяли псевдоніми з південних оповідок.
Тут південь — дуже метафорично "Греція", а північ — ще більш метафорично "Рим".
Проблема в тому, що я вирішила запаритись і обійтися не якимись переказами грецьких міфів і інтернеті, а посилатися на античні тексти.

Тож, за традицією...
Акт 1. Арахна.

Сцена 1. Кляті римляни.

Виявляється, що історія Арахни (цілком собі грецький сюжет) має єдину збережену цілісну версію і вона:
Записана римським поетом Овідієм. Тому, там не Атена, а Мінерва і решта приколів римлян.
Гаразд, з цим теж можна працювати та обігравати, але сам цей факт викликає в мене приступи невмотивованої агресії.

Акт 2. Аріадна.

Сцена 1. Меню версій.

На відміну від Арахни, Аріадна має цілий стос версій її історії. Контраверсійна постать, так би мовити. На щастя, тут і безпосередньо грецьких текстів достатньо. В мене виникла ідея: що як обрати одну грецьку версію, але версію Овідія з "Героїд" зробити основною. Це була помилка...

Сцена 2. Переклад.

Сьогодні був день, коли я дізналася про таку концепцію як авторське право на переклад.
"Героїди" Овідія — суспільне надбання. Це означає, що будь-хто може отримати до цього вільний доступ. Я можу читати його в оригіналі чи англійською загалом без зайвих проблем, можу використовувати його у власних цілях, та хоч перекладати. Для жодної з цих дій мені формально не потрібен чийсь дозвіл. Але не якщо я хочу читати це українською...
Всі переклади "Героїд" Овідія в Україні є комерційними і захищені авторським правом. Тобто навіть ознайомитися з ними неможливо, хіба купляти книжку.

І, ні, я зараз не хочу знецінити роботу перекладачів. Художній переклад — вияв мистецтва не гірший за інші. Мені не шкода грошей на книгу. Навпаки — купуйте книжки, підтримуйте авторів і перекладачів, це важливо.

Проте, я хотіла поговорити про те, чому такі тексти набувають статусу суспільного надбання. Ми і так знаємо мало. Багато людей, навіть авторів зараз не знають історій, на які "спираються" і знати не хочуть. І все що ми можемо — зберегти ці тексти доступними для ознайомлення. Шкода, що комерція подекуди перемагає просвітництво.