postlude

і що з мене зараз
ліва легеня злегка менша за іншу
без своєї опори зніти́лась від волі —
ти дав їй ту волю
усе що билось забрав
і розсипав бруківкою
кивнув головою
махнув рукою
і як побачив себе у воді
заснув і став жовтою квіткою
вічнозеленим богом
з мого малюнку

і я тепер рване хапання
усім собою за всього тебе
на високому чолі
сім ангельских літер
і синє запʼястя —
єдине що кидає тінь
деінде я
завис і тлію
завис і тужу
бо не вмію назад втиснуть те
що однораз вдалося
забрать від грудей

і що з мене зараз
рожеве простирадло на півобличчя
скупий ряд кісток
ніс і губи
повід на шиї —
тримай-тримай
скільки хочеш і можеш
пройде десь одне життя —
вони куплять святковий одяг
і врешт закриють
цю мушлю
глухим діес іре

і моя дитяча гримаса
якої мене навчив батько
тепер гіпсова маска
залита олійними фарбами
смиренна і по-своєму свята
наче ось — і я стану
сімдесят першим апостолом
але туга —
великий гріх
і вправність у ньому —
це замкнутий хід
до раю

то що з мене зараз
і коли з мене щось було
крик
вий
тваринна злоба
долоні — розкриті
і любов потікла з них
на холодний жертовник
і в ній — весь хороший я
а я тепер все — що лишилося без неї
тільки темний ліс гарпій
шурхотить замість серця

х