у мені сім медуз
три акули
гарпун
встромлений рівно
де твоя голова
вже з десять років
кличе до себе
—
не різнився ніколи
любовʼю-мо-я
ватиканська натура
акварельний непотріб
розлитий обличчям
і нутро має мову
складну в розумінні
дику
тваринну
щелепи хапають
перестиглий інжир
поки груди повільно
на захід // на схід
з висоти найміцнішої
першої гілки
—
сорочка і шкіра
зі сріблястого снігу
хай зсередини лізуть
пофарбовані звірі
зависають між небом
і сирою землею
а ти співай-ми про тіло
тепла глина і я // липка
твоя плат
твоя темна краса
тліє-тліє
до четвертої двадцять
на подушці з квітів
паперове
мйе серце

х