Спільне | Commons

Догляд за літніми й хворими людьми, виховання дітей, хатня робота, емоційна підтримка близьких — усе це цінна та надзвичайно важлива праця, яка покладається переважно на плечі жінок, і, на жаль, залишається непомічною суспільством.

Ба більше, доглядова праця недооцінюється навіть тоді, коли здійснюється професійно. Так, працівниці соціального сектору отримують одні з найнижчих зарплат у бюджетній сфері. І це в умовах надмірних навантажень та понаднормової роботи.

▪️ Чому ж в Україні, попри важливість соціальних послуг, ця сфера залишається хронічно недофінансованою державою?
▪️ Як російське вторгнення вплинуло на умови праці соціальних робітниць?
▪️ І що мотивує їх продовжувати свою працю, попри низьку оплату та важкі умови?

Читайте про це в статті соціологині Наталії Ломоносової, написаній на основі ґрунтовного дослідження впливу повномасштабної війни на умови праці соціальних робітниць.

Які конкуруючі бачення майбутнього України існували в 1920-1930-х роках?

Урбанізація, індустріалізація, науково-технічний прогрес та нові форми політичної мобілізації — усі ці бурхливі процеси початку ХХ ст. сформували запит на пошук актуальних культурних кодів для опису світу, що прискорюється. Відповідь на цей запит втілилася у численних модерністських напрямах.

Для України модернізм став не лише мистецьким пошуком, а й інструментом для самовизначення та боротьбою за власний голос у світі імперій.

У нашій новій статті Галина Бабак пропонує поглянути, як соціалістичні проєкти українського націєбудівництва співвіднонсилися з різноманітними спробами культурної та політичної модернізації, що розпочалися ще в XIX ст. і продовжилися в ранньорадянський період, а також в середовищі української еміграції.

Авторка досліджує цю проблему на двох прикладах:
⛏️ Проєкт культурної та соціальної модернізації в універсалістських рамках комуністичної ідеології, що знаходив відображення на сторінках бахмутського пролетарського журналу «Забой/Літературний Донбас».

🏠 Альтернативна концепція одного із засновників журналу «Українська Ххата» Микити Шаповала, що базувалася на поєднанні модернізму, національної свідомості та соціалістичних реформ.

Складна діалектика між соціалізмом та націоналізмом, універсалізмом та партикуляризмом дозволяє побачити не лише конфлікти, а й точки перетину, що сформували культурний та політичний ландшафт України у ХХ ст. Більше про це — читайте у сьогоднішній публікації.

«Те, що в нас є, воно охороняється екологами, нам не так легко тут видобувати. Тому ми будемо видобувати в Україні, аби використовувати це для виробництва важливих технологій у США, зокрема зброї, щоб задовольнити наші власні потреби».

Ці слова Дональда Трампа під час зустрічі з Володимиром Зеленським щодо підписання угоди з рідкоземельних металів 28 лютого загубилися на тлі інших висловлювань. Проте саме вони яскраво ілюструють абсолютно неприховану логіку капіталістичного екстрактивізму (економічної моделі, що передбачає видобуток корисних копалин із мінімальною їх переробкою): Глобальна Північ отримує прибутки, а Глобальний Південь — виснажені ресурси та екологічні катастрофи.

Проблема колоніальної нерівності та її відтворення при спробах вирішення кліматичної кризи гостро порушувалася під час 26-ї Конференції ООН зі зміни клімату в 2021 році. За підсумками COP26 екологічні активісти заявили, що багато запропонованих кліматичних рішень є лише новими формами колоніалізму. Йдеться про захоплення земель, екстрактивізм, вимушені переселення та позбавлення прав. У відповідь вони висунули вимоги щодо системних змін.

▪️ Чому ж багато «зелених» ініціатив працюють на користь корпорацій, а не спільнот і довкілля?
▪️ Як екстрактивна економіка, що сформувалася за часів імперій, сьогодні визначає долі цілих регіонів?
▪️ І чому боротьба за клімат — це ще й боротьба проти імперської експлуатації?

Читайте про це в статті дослідниці географії Фархани Султани.

❓ Чи є в американської лівиці план спротиву проти реакційної політики Трампа та можливої узурпації влади?
❓ Як так сталося, що один з найбільш правоконсервативних політиків переміг на виборах у США?
❓ Які перспективи побудови справжньої демократичної та класової партії в Америці?

У листопаді минулого року американський екосоціаліст і кандидат у президенти США від Партії зелених Гові Гокінс відвідав Україну. Він зустрічався з активістами, профспілковцями та представниками лівого руху, щоб висловити солідарність і підтримку українському народові в боротьбі проти російського імперіалізму.

Приїзд лівого політика збігся з оголошенням перемоги Дональда Трампа на президентських виборах у США — події, яку багато хто оцінює як переломну віху для майбутнього світу й України зокрема.

Ми скористалися можливістю поставити всі хвилюючі нас питання Гові. В інтерв’ю він пояснив, чому демократи не змогли запропонувати робітничому класу реальну альтернативу, поділився своїми тривогами щодо майбутнього і запропонував стратегії посилення прогресивних сил.

❕Сьогодні, коли страхи перед другим президентським терміном Трампа починають втілюватися, висловлені в цій розмові думки стають ще більш актуальними.

📢 Приєднуйтеся до «Спільного» у Mastodon!

Якщо ви також намагаєтеся втекти від токсичності, якою все більше повняться Facebook і Twitter/X, тоді запрошуємо у Mastodon! 🐘

Тут нам обіцяють:
✅ Відсутність реклами й алгоритмічних маніпуляцій — ви бачите дописи в хронологічному порядку, а не в тому, який вам нав’язує алгоритм.
✅ Децентралізованість — немає єдиного власника, який міг би монетизувати або цензурувати контент.
✅ Безпеку та конфіденційність — відсутність трекерів і сторонніх корпорацій, що збирають ваші дані.
✅ Живу спільноту, яка об'єднує людей, відкритих до різноманітності думок й змістовних дискусій.

Більше про переваги альтернативних соцмереж читайте в статті піратського активіста Ілляса Ахмедова 👇
🔗 «Політики погано регулюють, а технологічні олігархи експлуатують соціальні медіа. Але є альтернатива».

А знайти та стежити за постами від «Спільного» можна за цим посиланням.

Будемо раді бачити вас у новому просторі критичної думки та щиро сподіваємося, що тут нас не наздожене лиха доля старих соцмереж! ✊

«Під час першої дослідницької поїздки на Донбас я зрозумів, що наше уявлення про захоплення регіону в 2014 році було абсолютно хибним».

Сергій Куделя — політолог з Бейлорського університету (США), який досліджує збройні конфлікти та політичні режими. Зокрема, з 2014 року він пише про війну на Донбасі для академічних і аналітичних видань.

Своє дослідження він розпочав у 2015 році, коли вирушив до восьми міст Донецької та Луганської областей, щоб поспілкуватися з цивільними — безпосередніми свідками захоплення регіону.

Цього року на основі польових досліджень політолога у видавництві Oxford University Press вийшла його книга «Захопити місто, знищити державу: Зародження війни Росії проти України».

До третьої річниці повномасштабного вторгнення публікуємо інтерв’ю з Сергієм Куделею. Ми поговорили з ним про те, з чого почалося російсько-українська війна, як сьогодні, у 2025 році, осмислювати події 2014-го і чому важливо розуміти складність цих процесів, уникаючи спрощених трактувань.

✨Запрошуємо на студентський фрімаркет!✨

🫂У суботу 22 лютого в Одесі відбудеться захід, на якому можна буде безкоштовно та вільно обмінятися корисними та прикольними речами, а також знайомитися та обговорювати свої проблеми. Без грошей чи бартеру!

💡Що можна приносити?

Будь-що! Але закликаємо приносити речі у чистому та цілому стані! 💐 Також ви можете поділитися з охочими якимись своїми навичками, зробивши невеличкий воркшоп, наприклад дати урок гри на гітарі чи зробити щось інше.

💡Хто може взяти участь?

Усі охочі!

💡Чи обов'язково приносити щось на фрімаркет, щоб долучитися?

Необов'язково! Фрімаркет ґрунтується на принципах довіри та взаємопідтримки, а тому можна як приносити, так і вільно забирати речі!

📢Також у програмі:

🔹 вільна дискусія “Проблеми університетів” (14:00-15:00)
🔹 колажування (15:00-16:00)
🔹 стіл-воркшоп із повітряними зміями (DIY) (16:00-17:00)
🔹 веганська їжа (у меню: легендарний торт Наполеон, хумус; також можете приносити і пригощати всіх своїми улюбленими рецептами!)
🔹 перегляд короткометражки “Зникаючий вид” від колективу “Торжество”
🔹 кальян
🔹 музична джем-сесія

🤝Заохочуємо вас підтримати простір, в якому буде проходити фрімаркет, вільним донатом (від 0 гривень)!

🧦 Усі речі, які не заберуть інші, поїдуть у БФ «Всесвітня мрія» за адресою Б. Хмельницького 96, а теплий одяг та взуття — до ініціативи САД.

🌏 Дата, місто і час проведення: 22 лютого | Одеса | 13:00-17:00

👉 Якщо бажаєш приєднатися, проходь реєстрацію за формою!

🎙 Fractured Futures: Ukraine's Internally Displaced

Listen to the new episode of the "Ukraine the Possible" podcast, dedicated to the situation and future prospects of internally displaced persons in Ukraine.
▪️ Has the state forgotten them in the third year of the war?
▪️ What challenges are they facing?
▪️ Is the current support system effective?
▪️ What fundamental changes are needed to ensure a just and stable future for all Ukrainians?

Don't forget to share the podcast with your English-speaking friends.

🚨Мільйони українців стали біженцями і біженками у власній країні. Що чекає на внутрішньо переміщених осіб у майбутньому?

Після тривалої перерви вийшов новий випуск нашого англомовного подкасту «Ukraine the Possible» 👏 Тож скоріше переходьте за посиланням на сайт і долучайтеся до обговорення чергової важливої теми.

Цього разу ми говоримо про становище українських ВПО та перспективи їхнього майбутнього. Зокрема, розглянемо:
▪️чи не забула держава про внутрішньо переміщених осіб на третьому році війни;
▪️виклики, з якими стикаються ВПО — боротьба за житло, роботу та базову гідність на тлі війни;
▪️ефективність поточних систем підтримки;
▪️фундаментальні зміни, необхідні для справедливого та стабільного майбутнього всіх українців.

🎧 Випуск доступний також на:

Spotify
Apple Podcasts
YouTube
SoundCloud

Їжаки плакали, кололись, але продовжували скролити стрічку 🪤

Поява соціальних мереж стала однією з найвизначніших віх у новітній історії людства. Вони змінили спосіб комунікації, розширили можливості для самовираження, пошуку однодумців та самоорганізації. Проте водночас ці платформи стали інструментами політичного впливу, корпоративного контролю, комерціалізації публічного дискурсу та просто надзвичайно токсичним середовищем.

У нашій новій статті разом з соціал-демократичним піратом Іллясом Ахмедовим ми спробуємо розібратися в тому:
✅ як з майданчика для спілкування соцмережі перетворилися на монополістів, що контролюють публічний дискурс;
✅ чи варто їх регулювати і чому обмеження контенту та «боротьба з дезінформацією» часто лише посилюють вплив технократів;
✅ чи можливий інший інтернет, де домінують не капітал і цензура, а солідарність та демократія?

Також у своїй статті Ілля пропонує варіанти нових цифрових стратегій, які допоможуть уникнути пасток технологічних корпорацій. Тож читайте матеріал та діліться своїми варіантами втечі з Facebook, TikTok і X у коментарях.

«Революційні радикальні фантазери та соціалістичні діячі забувають про те, що нам доводиться мати справу з новим пролетаріатом, який не завершив свого формування і не має жодних революційних традицій… Все треба починати спочатку».

Це слова з книжки «Соціалістичний активіст на промисловому підприємстві в умовах української буржуазної демократії», яку три місяці тому перед від'їздом на фронт Олег Дубровский надіслав Андрію Здорову з пропозицією її видати. Тоді редактор відповів, що видати це зараз в Україні неможливо.

Проте, на щастя, книжка усе-таки вийшла, і ми радимо прочитати її всім, хто цікавиться історією робітничого класу й робітничого руху в Україні.

Олег Дубровський — український соціалістичний активіст, трубопрокатник за фахом. У своїй книзі він зібрав спогади про те, як він намагався організувати колективну боротьбу робітників за свої права та поєднати це із соціалістичним просвітництвом — поширенням соціалістичних ідей та літератури. Ця діяльність не залишилася поза увагою правоохоронних органів та СБУ, яких часто лякає навіть натяк на горизонтальне обʼєднання людей за свої права. Автор також розмірковує про причини невдач робітничого спротиву.

Замовити книжку можна через е-mail видавця: andrij.zdorov@gmail.com. Наклад обмежений, тож поспішайте.

🤔 То зіганув чи не зіганув?

Від капелюха до надзвичайного стану та географічних перейменувань — інавгурація Дональда Трампа 20 січня запамʼяталася багатьма подіями, але найбільше — (не)однозначною двократною демонстрацією жесту, що історично асоціюється з фашистським вітанням, нового керівника Департаменту ефективності американського уряду Ілона Маска.

Що ж усе-таки це було — імпульсивний рух, невдалий жарт чи салют Белламі? Як би не намагалися виправдати жест Маска його фанати, автор нашої сьогоднішньої статті доводить, що трансформація політичних поглядів мільярдера, утім, свідчить, що зіганув він задовго до того, як відверто скинув свою знамениту зігу.

▪️Як же так сталося, що, колись уособлення космічних амбіцій, Маск став іконою ультраправих?
▪️Як пропаганда правих поглядів повʼязана з його мільярдами?
▪️Які загрози для демократії несе публічне висловлювання фашистських поглядів найбагатшою людиною світу?

Читайте про це в нашому новому матеріалі.

💖 Чи можна бути «просто» дівчиною? Які хиби в репрезентації квір-людей у кіно? Як відрізнити справжні романтичні чи сексуальні потяги від навʼязаних?

Якщо ви також готові поговорити про ці та інші квір- і феміністичні теми, тоді вам точно сподобається «любий щоденнику».

🎬 «любий щоденнику» — це проєкт відеоесеїв про суспільство, кіно та поп-культуру, що виходить на каналі феморганізації «Білкіс». У новому репортажі проєкту «Ось бачиш» ви познайомитеся з ведучою гьорлблогу та зазирнете за лаштунки підготовки нового випуску. Також ви дізнаєтеся, що надихнуло активісток на створення блогу і чому блискітки — це завжди доречно.

🎥 Дивіться репортаж та заглядайте на канал «Білкіс», де ще більше квір- та феміністичних есеїв!

❓Чи може політика об’єднувати спільноти та спонукати турботуватися про себе й інших?
❓Як на практиці досягти ширшої інклюзивності у сфері праці та в активізмі?
❓Як фемінізувати політику не лише в теорії, а й у повсякденності?

Сьогодні риторика політиків чи просто ігнорує феміністичні цінності, чи навіть дискредитує та протистоїть їм. Проте ми досі вперто переконані в необхідності їхнього втілення та не припиняємо популяризувати ці ідеї.

Саме тому рекомендуємо брошуру «Час фемінізувати політику», створену Фондом Рози Люксембург. Це видання — результат об’єднаних зусиль лівих феміністок та активісток, які діляться досвідом впровадження феміністичних підходів у громадську діяльність і розробляють інструменти для того, щоб політика ставала справді відкритою для всіх.

📥 Завантажити брошуру можна за посиланням. А керуватися її принципами варто у щоденних практиках.

🕐 Четвертий місяць поспіль щодня об 11:52 громадянки й громадяни Сербії масово виходять на вулиці та протягом 15 хвилин блокують міста.

Акції «Стоп, Сербія» проводяться як траур за пʼятнадцятьма загиблими в місті Новий Сад, коли на людей обвалився навіс залізничного вокзалу. При тому, що його відремонтували лише 2 роки тому.

Цю катастрофу можна було б поставити в один ряд із численними нещасними випадками на будівництвах, заводах, шахтах, мостах, у ТРЦ або на площах, які стаються через недбалість і корумпованість урядів. Проте саме трагедія в Новому Саді сколихнула Сербію настільки, що викликала найбільші за останнє десятиліття протести.

Розпочавшись зі студентського спротиву з вимогами знайти і покарати відповідальних за трагедію, акції набули масової підтримки й переросли в загальний страйк проти авторитаризму та халатності сербської влади.

Автори сьогоднішньої публікації, Катаріна Беширевич і Лука Філіпович, є безпосередніми учасниками протестів. Вони порівнюють нинішній рух зі студентськими виступами в Сербії 1868 року та протестами проти режиму Мілошевича 1996 року.

Тож, що робить цей протест унікальним і чи змінить він політичний ландшафт Сербії — читайте в написаній студентами статті👇

​3 лютого помер британсько-американський соціолог-марксист українсько-єврейського походження Майкл Буравой (Burawoy) (1947–2025), фігура якого надзвичайно важлива для нашого журналу.

Для Буравого публічна соціологія була тією соціальною наукою, що активно взаємодіяла з суспільними рухами та не боялася бути долученою до соціальних змін. Ці ідеї були і залишаються засадничими для нашого журналу. Інтерв’ю з ним з’явилося в одному з перших друкованих номерів «Спільного», присвяченому класовій експлуатації та класовій боротьбі. А його праці лишаються фундаментальними для критичних соціальних досліджень, особливо пострадянського простору.

Буравой був величиною світового масштабу як соціальний теоретик, дослідник перетворень на постсоціалістичному просторі. Він запам’ятався нам як чудовий стиліст і дотепний оратор, полум’яний активіст і щирий друг багатьох українських лівих. Будучи президентом Міжнародної соціологічної асоціації (2010–2014), він кілька разів приїздив до Києва, де виступав на студентському контрфорумі, організованому профспілкою «Пряма дія» проти комерціалізації та наступу на освіту політикою Табачника-Суліми, та в Центрі візуальної культури, який боровся за своє існування проти ректора Квіта та його цензури.

Математик за першою освітою, Буравой вирушив продовжувати навчатися до нещодавно деколонізованої Замбії, а згодом до Чикаго. Працюючи переважно на робітничих професіях у різних куточках світу — замбійських копальнях, чиказьких заводах, підприємствах Угорщини кінця кадаризму та Сиктивкара доби розпаду СРСР, — він майстерно опанував метод включеного спостереження, а головне розумів життя робітничого класу зсередини. Починаючи з його дисертації, виданої книгою із назвою «Виробництво згоди: Зміни в процесі праці в умовах монополістичного капіталізму», і до праць, що стосуються постколоніального та постсоціалістичного досвіду, він поєднував підходи таких попередників, як Антоніо Ґрамші та П’єр Бурдьє, з прагненням зробити свій внесок у боротьбу за визволення людини.

Трагічна загибель Майкла Буравого — його збила машина, завдавши травм, несумісних з життям, — є невимовною втратою для всіх нас. Завжди пам’ятатимемо та будемо вдячними нашому товаришу.

🏥 Хронічне недофінансування, управлінська недбалість і постійні обстріли призвели до критичного стану медицини у прифронтових регіонах України. У деяких містах і селах лікарні закриваються, а в інших — якщо й досі працюють, то гостро не вистачає медперсоналу, ліків та обладнання.

Попри все це, там продовжують жити люди. Звідки ж вони отримують медичну допомогу та догляд?

Олена Лобова, Інна Тур, Тетяна Нагорна, Любов Лізогубова, Людмила Пуха, Світлана Сидоренко — це імена кількох медпрацівниць, які залишилися лікувати та доглядати своїх земляків. Деякі з них працюють без зарплатні, інші отримують пʼять тисяч гривень на місяць. При цьому практично кожній доводиться ризикувати життям, надаючи допомогу під обстрілами.

▪️ Що мотивує цих жінок залишатися відданими своїй справі?
▪️ Які ще виклики їм щодня доводиться долати під час виконання своїх робочих обовʼязків?
▪️ Чого вони бояться і на що сподіваються у майбутньому?

Читайте про це у нашому новому матеріалі про непросту роботу українських медсестер.

🕵🏽‍♀️ Де шукати український феміністичний YouTube?

Дізнавайтеся про один з найяскравіших українських ютюб-гьорлблогів у новому репортажі проєкту «Ось бачиш!».

У відеоесеях каналу «любий щоденнику» авторки сміливо використовують фемінізм та квір для того, щоб розказати про суспільство, кіно та поп-культуру.

Повний репортаж буде опубліковано наступного тижня. А поки знайомтеся з тізером випуску та не забувайте поширювати хороший контент серед знайомих.

🔥«Вулиця вся спалена, тільки наша хата стоїть».

Під час Другої світової війни в Україні нацисти проводили жорстокі каральні заходи, знищуючи цілі села у помсту за спротив окупації. За різними оцінками, понад 300 населених пунктів було спалено, а їхніх мешканців убили чи депортували на примусову працю.

Одному з таких сіл, Лучанкам на Житомирщині, присвячено третій комікс з циклу зі свідченнями подій Другої світової війни, який ми готуємо разом із ГО «Після тиші».

У грудні 1942 року німецькі окупанти спалили Лучанки дощенту та відправили на примусову працю більше 120 мешканців і мешканок села.

Через 80 років команда ГО «Після тиші» розшукала одну з останніх очевидиць тих подій — Марію Невмержицьку. На основі її спогадів ми створили графічну історію з ілюстраціями Ганни Гаюнової. Публікуємо її сьогодні для вас.

🎓 Дискусії про необхідність трансформації вищої освіти в Україні ведуться від початку незалежності. Щоразу реформатори з Міністерства освіти і науки взоруються на перетворення університетів, які відбуваються в «розвинутих країнах».

Добре, подумали ми, і вирішили детальніше розібратися з тим, про які саме трансформації йдеться. За результатами понад тридцяти років змін у вищій освіті в країнах центру студенти змушені платити дедалі більше за навчання, дослідники та дослідниці витрачають час не на науку, а на написання грантів, становище викладачів прекаризується, а їхніх контракти із року в рік передбачають все менше гарантій.

❓Чи може в умовах наступу неоліберальних реформ університет лишитися простором критичного мислення❓

Цій проблематиці ми присвятили окрему панель щорічної конференції «Фоєрбах 11». Під час події:
📌 польський дослідник освіти Кристіан Шадковський пояснив, чому та як вищезгадане становище є результатом проникнення капіталу у вищу освіту;
📌соціологиня Марія Іванчева розповіла про лібералізацію вищої освіти у Великобританії та про тенденцію поширення цих реформ із капіталістичного центру до периферії;
📌 а наостанок член Незалежної студентської профспілки «Пряма дія» Михайло Самсоненко та анонімний активіст із Пакистану описали аналогічні трансформації в країнах периферії — в Україні та Пакистані — і розповіли про студентський спротив цим змінам.

Читайте детальніше про глобальні виклики в системі освіти та стратегії опору в репортажі з дискусії. Та не забувайте, що боротьба за доступну освіту — це не лише питання академічної сфери, а частина ширшої боротьби за справедливе суспільство.