Спільне | Commons

🤐 Мовчати, як риба.

У серпні цього року Єлизавета Золотарьова та Олена Ткаліч взяли участь у віденському проєкті-дослідження про життя українських біженок і біженців «The Art of Arriving».

Його ідея полягає в обговоренні фото та прослуховуванні музики, яку створили біженці з інших країн. Після цього учасниці діляться власним досвідом і переживаннями.

🐟 Серія фото, яку показали українцям, мала назву «Риба» і складалась із п’яти різних зображень риби, поміщеної в прозору склянку.

Чому саме ця метафора виявилася влучною для опису різного досвіду біженства? І чому проговорення почуттів у групі терапевтично вплинуло на модераторок та учасниць проєкту? Читайте в новій статті.

▪️ Наприкінці 1944 року із 42 млн населення України залишилося — 27,5 млн.
▪️ 2,5 млн були відправлені на примусові роботи до Райху.
▪️ 10 млн людей втратили дах над головою.

У День перемоги над нацизмом актуалізуємо відео про те, яку ціну довелося заплатити Україні за перемогу у Другій світовій війні.

Досі важко усвідомити, що після такого страшного досвіду, пережитого світовою спільнотою, сьогодні за нашими вікнами знову чутно сирени.

Кому потрібен Першотравень❓

Не один рік в Україні ведуться дискусії про відміну Першотравня, як пережитку радянського спадку. Натомість у багатьох європейських містах продовжують відзначати його великими демонстраціями.

▪️ Заради чого ж працівниці і працівники інших країн виходять на вулиці?
▪️ Які нещодавні здобутки має робітничий рух у різних країнах?
▪️ І чому підтримка України є важливою для міжнародного руху солідарності трудящих?

Про це ми запитали представників профспілок Польщі, Бельгії, Бразилії та Литви. Читайте про їхню діяльність та переконання у нашому новому матеріалі. А ми сподіваємося побачитися з усіма вами на українському марші до Дня праці наступного року 🤜🏼🤛🏻

🧑‍🦽 Непристосованість евакуаційного транспорту, натовп, сходи і вузькі проходи в укриття…

Людям з інвалідністю і в умовах мирного життя доводилося вести постійну боротьбу з ворожим простором за свою незалежність. Тож більшості з нас важко навіть уявити, які додаткові виклики постали перед ними з початком повномасштабної війни.

Дізнатися про цей досвід вирішив Ярослав Хорт. Читайте історії людей з інвалідністю, які пережили окупацію, евакуювалися до інших міст і країн, а також дізнавайтесь, чому вони вирішують залишитися на окупованих територіях.

«Тепер Донбас сучасний. Сталино — ячейка пролетписьменників Донбасу «Забой». Артемівське — «Забой». Луганське — «Забой». Маріуполь — «Забой».

Пишуть і забойщики, і електрики, і слюсарі, і службовці. Крім цього, ведеться ще серйозна учба. І навіть не віриться іноді, що сидиш на зборах літгуртка при копальні, а не десь у будинку преси чи в будинку імени Блакитного».

👆 Такий процес розквіту літературного руху серед пролетарів відбувався у 20-х роках ХХ ст. на Донбасі. І нашу першотравневу публікацію ми присвячуємо одній з його найяскравіших сторінок — робітничому журналу «Забой».

📒 Журнал «Забой» і однойменна письменницька спілка були створені в Бахмуті — тогочасному центрі донбаської культури, який зараз опинився в епіцентрі російської імперіалістичної агресії. Згодом осередки спілки зʼявилися на копальнях та заводах Костянтинівки, Краматорська, Кадіївки, Горлівки, Лисичанська, Маріуполя і Луганська. Працювали над випусками та публікувалися у «Забої» звичайні робітники, творчість яких стала яскравим відображенням життя донецьких пролетарів, поетики гігантських заводів і фабрик, — мистецтво пролетарів було наповнене захопленням від здатності змінювати світ довкола себе.

Приклад пролетарської поезії авторства «забойця» Миколи Дмітрієва, опублікований у пʼятому випуску журналу, — ви, напевно, вже побачили на картках вище. Та ми все-таки радимо прочитати весь лонгрід про «Забой». Адже з нього ви дізнаєтеся багато цікавого також і про:
▪️ значення журналу для пролетарського руху донбаського регіону в 20-х роках;
▪️ імена та долю його засновників, редакторів і авторів;
▪️ процеси українізації та їхній вплив на зміцнення робітничого руху й культури.

Зародження, спалах популярності і згортання діяльності бахмутського видання «Забой» є гарною ілюстрацією боротьби за соціалістичний розвиток донбаського регіону та придушення його репресивним апаратом. Тож цього непростого Першотравня дізнавайтеся про живу історію робітничого руху на наших теренах, вчіться на помилках та надихайтеся.

При обороні Бахмута 19 квітня загинув Дмитро Петров (відомий також як «Ілля Лєший») — активіст-анархіст і науковець-антрополог.

Його діяльність як революціонера-інтернаціоналіста була тісно пов’язана із особистою підтримкою антиімперіалістичного спротиву українського, курдського й інших народів. Будучи російським політемігрантом, Дмитро наступного дня після повномасштабного вторгнення пішов добровольцем у лавах ТРО боронити населення України від окупантів та наближати звільнення всього регіону, включно з власною країною, від путінського режиму.

Як дослідник і популяризатор досвіду курдського самоврядування в Рожаві, він відвідував її у розпал боротьби місцевих Загонів народної самооборони (YPG і YPJ) проти головорізів із «ІДІЛ». Тамтешній тематиці присвячені і його численні матеріали для платформи солідарності «Hevale: Революція в Курдистані», і його статті для «Спільного», зокрема, про світоглядне протистояння курдського «демократичного конфедералізму» та імперського «неоосманістського» проєкту турецької влади. Або про те, як децентралізована автономія Сирійського Курдистану зустріла пандемію коронавірусу.

Такі наукові розвідки лягли в основу книг «Квіти пустелі: 10 років революції в Рожаві» та «Життя без держави: Революція в Курдистані», фрагмент якої також публікувався у нас на сайті. Він виступив їх співавтором, а також перекладачем дослідження «Курдистан. Реальна демократія в умовах війни та блокади».

На своїй батьківщині Дмитро був кандидатом історичних наук, науковим співробітником Центру цивілізаційних та регіональних досліджень Інституту Африки РАН, учасником протестів на соціальну й екологічну тематику, проти хижацької забудови та виселення людей із гуртожитків, брав участь у незалежному книговидавництві та проведенні культурно-просвітницьких заходів. Був змушений покинути РФ через політичні переслідування, жертвами яких стало чимало інших російських анархістів і антифашистів, і знайшов прихисток в нашій країні.

Його товариш(к)и за співзаснованою ним Бойовою організацією анархо-комуністів (БОАК), які палять військомати та ведуть рейкову війну на шляху слідування поїздів із російською військовою технікою, залишаються чи не єдиними, хто в Росії дієво перешкоджають агресії проти України. В Україні він також стояв біля витоків антиавторитарної ініціативи «Комітет спротиву» та волонтерських мереж солідарності під час війни.

У повідомленні, залишеному ним на випадок загибелі, він писав, що найкращою пам’яттю про нього буде «продовжувати активну боротьбу, щоб досягти вільного суспільства, заснованого на рівності та солідарності».

🥣 «Сьогодні в меню навариста гречка з грибами та запашний чай зі спеціями. Все безкоштовно, передбачена добавка».

Три місяці поспіль кожної неділі у Львові «Годівничка» влаштовує обіди для малозабезпечених людей, які потребують допомоги. Щоразу біля пункту роздачі гарячої їжі вишиковується велика черга. Історії тих, кого можна у цій черзі зустріти, й атмосферу «Годівнички» описала в своєму репортажі волонтерка проєкту Ганна Невідома.

👏 Сьогодні 116 день народження марксистського філософа і соціолога Лео Кофлера.

Радикальний для свого часу проєкт Лео Кофлера критикував детермінізм марксистської теорії та визначав вирішальним для неї значення гуманістичних і етичних ідей. Протягом усього життя він тримався утопії всебічного розвитку людини, приреченої на емансипацію. І одним із перших почав аналізувати пастки соціальних держав повоєнного капіталізму.

Відзначити річницю одного з перших натхненників «нових лівих» і внесок у розвиток лівої думки ми вирішили публікацією перекладу тексту про його життя і філософські ідеї авторства Крістофа Юнке 🙌🏽

Нейтралітет або підтримку Росії країнами Глобального Півдня часто пояснюють антиколоніальними поглядами їхніх народів.

🙅 Що, на думку професора політології Університету Західного Сіднея Майкла Караджиса, є дуже далеким від дійсності.

▪️ Які ж аргументи наводить автор проти популярної думки?
▪️ Якою є насправді позиція населення країн Глобального Півдня за даними опитувань?
▪️ Чиї інтереси відображають голосування проти підтритримки України на асамблеї ООН?

Читайте у статті в рамках спецпроєкту «Діалоги периферій».

​Несамовито чекаєте нового випуску «Лінь читати»? Правильно! 🫶

Адже цього разу Альона Ляшева із нашим другом і автором Саймоном Пірані розкажуть все, що ви хотіли знати про санкції в енергетиці проти Росії та європейські країни, які мають їх посилити.

Саймон Пірані — британський історик і старший науковий співробітник Оксфордського інституту енергетичних досліджень.

✊🏽 Науковець неодноразово приїжджав до України, аби налагодити співпрацю британських та українських шахтарських профспілок. А найвідоміші його праці присвячені робітничим рухам СРСР.

⚡️ Як дослідник енергетики Пірані написав книжку про глобальну історію споживання викопного палива та його роль у капіталістичній системі. І ще — кілька важливих матеріалів для «Спільного». Ось вони 👇
▪️ Принципи повоєнної відбудови енергетичної системи України з позиції робітничого і громадських рухів.
▪️ Захід проти Росії: економічна війна та провал кліматичної політики.
▪️ План ЄС щодо експорту українського водню — це колонізаторський грінвошинг.
▪️ Кліматична політика, енергетика й українсько-російські відносини: інтерв'ю із Саймоном Пірані.
▪️ «Те, що люди могли би зробити для вирішення своїх проблем колективною дією, — завжди більше, ніж те, на що вони спроможні самотужки».

Тож поки читайте статті, а вже незабаром долучайтеся до важливого обговорення свіжих досліджень Саймона Пірані на різних подкаст-платформах 🎧

🧑‍⚖️ «Близько 40% усіх новин про суддів є негативними, і лише 4% — позитивними».

Саме через таку однобокість висвітлення, яка підриває довіру до суду, команда Центру соціології права та кримінології вирішила розпитати про мотивацію, умови роботи та проблеми судової системи особисто в українських суддів.

Чому висновки цього дослідження є важливими для громадськості, і як вони можуть вплинути на реформування української судової системи, — читайте в інтервʼю з Марією Соколовою.

Спільне | Commons pinned «​Діалоги периферій та спільні пошуки альтернатив ✊🏽 Україна не є частиною Західного світу. Ба більше, навіть перемога у війні не призведе до зміни її периферійного статусу та рівноправного включення в «європейську цивілізацію». Звідки такі сумні прогнози?…»

🎥 «Мирний-21», «Клондайк», «Снайпер: Білий ворон» — щось із цього дивились?

У будь-якому разі вас може зацікавити рецензія на ці три українські фільми, що нещодавно вийшли у широкий прокат. Анна Цимбал проаналізувала, як сучасне кіно відображає нашу реальність, жіночий досвід, репрезентацію військових і ще кілька аспектів, які є важливими для розуміння панівної ідеології у суспільстві.

Читайте, дивіться кіно і зберігайте критичну оптику 😉

Чому багато країн Глобального Півдня не підтримують Україну?

Колишня працівниця ООН Челсі Нґок Мін Нґуєн вважає, що відповідь на це питання не можна обмежити впливом російської пропаганди і економічною залежністю країн периферії. Натомість дослідниця звертає увагу на кілька фундаментальних помилок української дипломатії.

▪️ Про які ж саме провальні кейси йдеться?
▪️ Чому недоречно говорити про «європейські цінності» з країнами, які мають тривалу історію колоніальної залежності від Заходу?
▪️ І як Україні не втратити шанс стати джерелом натхнення для прогресивної політичної сили та людей в усьому світі?

Читайте про це в нашій новій статті в рамках спецпроєкту «Діалоги периферій»👇

Чи мають ліві підтримувати постачання зброї Україні?

Сумно і гірко, але вже більше року наш редактор Тарас Білоус вимушений доводити західним лівим той очевидний факт, що український народ є субʼєктним 🤦🏻‍♀️

Цього разу публікуємо для вас полеміку Тараса з юристом і активістом Дімітрі Ласкарісом у канадському виданні Passage. Одразу зазначимо, що аргументи канадського опонента вас не здивують: розширення НАТО, гегемонія США, ядерна ескалація, неонацисти і корупція в Україні 🥱 А от питання того, чиї ж інтереси відстоюють деякі ліві своєю антивоєнною риторикою, у цій полеміці проявилися цікавіше й однозначніше.

Тож читайте і голосуйте наприкінці статті за переможця дебатів.

💃🏼 Ура! Нас 1000 в Телеграмі!

Дякуємо всім, хто слідкує, стійко витримує наш контент, лайкає і шерить. А якщо ви ще й читає статті і слухаєте подкасти — вам немає ціни 😘

Особисте прохання від комунікаційниці: не відписуйтеся хоча б день 💔

«В Україні занадто високий рівень безробіття як для такої повномасштабної війни» 🤔

▪️ Чи можливо було якось цього уникнути, і які моделі державного регулювання можуть підтримати достойні умови праці під час війни?
▪️ Чому зміни в українському трудовому законодавстві під час військового стану розкритикував навіть Європейський союз?
▪️ Наскільки збільшилася кількість трудових суперечок під час війни?
▪️ Що допомогло би зберегти платню військових за місцем роботи?
▪️ Куди звернутися по допомогу, якщо ваші трудові права порушують?

Дізнавайтеся про все це з розмови Альони Ляшевої і юриста Віталія Дудіна в новому епізоді «Лінь читати».

Посилання на зручні для вас подкаст-платформи ви знайдете на сторінці сайту. Не забувайте підписуватися і поширювати наш подкаст серед подруг і друзів! 😉