«Тепер Донбас сучасний. Сталино — ячейка пролетписьменників Донбасу «Забой». Артемівське — «Забой». Луганське — «Забой». Маріуполь — «Забой».

Пишуть і забойщики, і електрики, і слюсарі, і службовці. Крім цього, ведеться ще серйозна учба. І навіть не віриться іноді, що сидиш на зборах літгуртка при копальні, а не десь у будинку преси чи в будинку імени Блакитного».

👆 Такий процес розквіту літературного руху серед пролетарів відбувався у 20-х роках ХХ ст. на Донбасі. І нашу першотравневу публікацію ми присвячуємо одній з його найяскравіших сторінок — робітничому журналу «Забой».

📒 Журнал «Забой» і однойменна письменницька спілка були створені в Бахмуті — тогочасному центрі донбаської культури, який зараз опинився в епіцентрі російської імперіалістичної агресії. Згодом осередки спілки зʼявилися на копальнях та заводах Костянтинівки, Краматорська, Кадіївки, Горлівки, Лисичанська, Маріуполя і Луганська. Працювали над випусками та публікувалися у «Забої» звичайні робітники, творчість яких стала яскравим відображенням життя донецьких пролетарів, поетики гігантських заводів і фабрик, — мистецтво пролетарів було наповнене захопленням від здатності змінювати світ довкола себе.

Приклад пролетарської поезії авторства «забойця» Миколи Дмітрієва, опублікований у пʼятому випуску журналу, — ви, напевно, вже побачили на картках вище. Та ми все-таки радимо прочитати весь лонгрід про «Забой». Адже з нього ви дізнаєтеся багато цікавого також і про:
▪️ значення журналу для пролетарського руху донбаського регіону в 20-х роках;
▪️ імена та долю його засновників, редакторів і авторів;
▪️ процеси українізації та їхній вплив на зміцнення робітничого руху й культури.

Зародження, спалах популярності і згортання діяльності бахмутського видання «Забой» є гарною ілюстрацією боротьби за соціалістичний розвиток донбаського регіону та придушення його репресивним апаратом. Тож цього непростого Першотравня дізнавайтеся про живу історію робітничого руху на наших теренах, вчіться на помилках та надихайтеся.