Чи може університет навчати мислити вільно, якщо сам претендує на володіння єдиною істиною та очікує згоди з нею? 😐

Опублікована понад 30 років тому — але актуальна й досі — книжка «Університет у руїнах» Білла Рідінґса присвячена кризі сучасного університету та трансформації його суспільної ролі.

Нещодавно ми опублікували українські переклади двох її розділів, у яких Рідінґс ставить під сумнів і старий ідеал університету як осередку національної культури, і нову модель «університету досконалості», де знання дедалі більше підпорядковуються рейтингам і показникам ефективності.

У заключному розділі книжки, переклад якого ми публікуємо зараз, автор звертається до ще одного усталеного уявлення — про університет як взірцевий простір прагнення до знання, взаєморозуміння та згоди.

Переосмислюючи цей ідеал, Рідінґс виходить за межі університетської аудиторії та порушує ширше питання: чи потрібен узагалі консенсус, щоб люди могли утворити спільноту?

Якщо сьогодні дедалі важче говорити про спільну культуру, ідентичність чи переконання, Рідінґс пропонує спиратися на визнання відмінностей між людьми, їхньої взаємозалежності та відповідальності одне перед одним.

Тож що означає мислити разом, не прагнучи мислити однаково, і яким може бути університет як простір такої спільноти, — читайте в новому українському перекладі розділу «Спільнота дисенсусу».