📢«Я не хочу писати заяву “прошу звільнити” власними руками».

🏥 Ірина Слатвицька — медсестра з 18‑річним стажем роботи у Запорізькому протитуберкульозному диспансері. Кілька тижнів тому вона звернулася до нас з проханням публічно розповісти про закриття легеневохірургічного відділення і клініко-діагностичної лабораторії медзакладу.

Реорганізація стала наслідком зміни моделі фінансування, за якої «гроші ходять за пацієнтом». Коли пацієнтів бракує, скорочують відділення й людей — навіть ціною руйнування медичної системи зсередини.

У Запоріжжі, як і в будь-якому прифронтовому місті, наслідки такого підходу відчувається особливо гостро: кількість пацієнтів очікувано зменшується, люди виїжджають, а доступ до медичних закладів ускладнюється через обстріли. При цьому залишається відкритим питання, чи не призведуть ці скорочення в майбутньому до повного закриття лікарні.

Від початку повномасштабного вторгнення більшість колективу запорізького тубдиспансеру продовжує працювати й надавати допомогу як військовим, так і цивільним. Наразі ж чимало працівниць опинилися під загрозою звільнення ❗️

Ми поїхали до Запоріжжя, щоб почути історії медиків та пацієнтів, які залишаються без гарантій на лікування. Ця ситуація ще раз демонструє: скорочення — це не лише абстрактні цифри в документах, а рішення з реальними наслідками для життя людей.

Приєднуємося до прохання Ірини про розголос і закликаємо поширити наш матеріал 🔄