Ті, хто з недовірою ставилися до Хорхе Маріо Берґольйо, називали його «лівацьким Папою». Він критикував неолібералізм, виступав за екологічну справедливість, захищав мігрантів, розширив доступ до церкви для ЛГБТ+ і жінок та закликав католицьку церкву «повернутися до пригноблених». Але водночас — зустрічався з диктаторами, уникав прямого засудження злочинів католицьких священників і надто часто обирав тишу там, де була потрібна ясність.

Він не був пророком революції, але й не був вартовим статусу-кво: він закликав не миритися з існуючим станом речей.

То чим насправді став його понтифікат — жестом надії чи політикою обережного компромісу? Читайте в некролозі Дениса Пілаша, присвяченому суперечливій спадщині Папи Франциска, який очолював одну з найстаріших і найскладніших інституцій світу.